Сьогодні Православна церква пропонує своїм вірним слова з Євангелії від Луки (10 глава, 25-37 стихі), де апостол описує бесіду з важливим змістом між Спасителем і одним чоловіком. Цей чоловік добре знав старозавітній закон і заповіді, підійшов до Христа і, спокушаючи Його сказав: Учителю, що зробити мені, щоб успадкувати життя вічне? Тоді Спаситель говорить: а як написано в законі? У відповідь почув, що треба любити Бога і ближнього, як самого себе. Виявляється, чоловік знав, що треба робити, щоб успадкувати життя вічне. Спокуса полягала у тому, що цей чоловік, бажаючи себе виправити, каже Ісусові: а хто ж мій ближній? Тоді Христос говорить притчу про те, як один чоловік йшов по дорозі і, потрапивши до рук розбійників, залишився без одягу, поранений і ледве живий лежав на дорозі. Тією дорогою, говорить Спаситель, випадково проходив священнослужитель, потім церковнослужитель, і вони пройшли мимо, не звертаючи на нього уваги. А потім проходив самарянин, побачивши його, змилосердився, перев’язав йому рани, привіз до заїжджого двору, потурбувався про нього, а коли від’їжджав, дав гроші, щоб про нього подбали. Тоді спитав Спаситель: хто з цих трьох є ближнім того, хто потрапив до рук розбійників? Законник сказав, що ближнім є той, хто проявив милосердя. Тоді Ісус сказав: іди і ти роби так само.
Спокуса цього чоловіка обернулась проти нього самого і його дотримання законів. Все життя можна виконувати закон, але, не проявивши милосердя, можемо не отримати вічного життя в Царстві Небесному. Як бачимо, священик не проявив милосердя, так само вчинив і той, хто працював у храмі, церковнослужитель не проявив милости. Це зробив тільки самарянин. Самаряни – це ті, виражаючись сучасною мовою, хто був відлучений від офіційної, «канонічної», релігії, і вважався розкольником. Самаряни мали свою священну гору, свої богослужбові книги, своїх священиків, а юдеям було навіть заборонено з ними спілкуватися. І от «канонічний», «благодатний» священик і такий же самий церковнослужитель своїми діями віддалили себе від вічного життя, а прихожанин іншої юрисдикції наблизив себе до Бога.
Євангельська істина: що посіє людина, те й пожне, не перестає діяти і у нашому житті. Євангельська істина діє і в інших релігіях, навіть якщо ця релігія не бажає жити за такою істиною. Якщо людина сіє зло, ненависть, плоди таких дій будуть відповідними до його насіння, бо це євангельська істина. Тому і говорить Господь до людини: Я милости хочу, а не жертви. Милосердя, як основна чеснота християнства, повинна бути присутня не на сторінках підручника з морального богослів’я, а вона має бути у нашому житті по відношенню до наших ближніх.
Ми всі повинні задати собі питання: а хто ж мій ближній? А він може бути хто завгодно: і колега по роботі, який намагається виїсти вас з вашого робочого місця, це може бути і сусідка по сходовій площадці, що у спину говорить вам неприємні речі, і цим ближнім може бути і віруючий з іншої церкви «неканонічний», «неблагодатний», але, не проявивши до нашого ближнього милосердя, ми віддаляємо від себе Бога, і Його вічного блаженства. Тому, будемо пам’ятати слова Спасителя з цієї притчі: «Іди і ти роби так само», тобто треба йти і проявляти милосердя до всіх, хто її потребує.
Протоієрей Сергій Чутченко, магістр богослів’я, настоятель релігійної громади свт. Іоана Тобольського ПЦУ м. Ніжин.
