У другу неділю Великого посту Церква пропонує нам розмислити над словами Євангелиста Марка (2 глава, 1-12 стихі), де апостол розповідає про зцілення Спасителем одного розслабленого.
Христос в одному домі зібрав навколо Себе стільки людей, що навіть в дверях не поміщалися. Четверо чоловіків принесли одного розслабленого, але із-за великої кількості людей, не маючи змоги пронести його, розібрали покрівлю і спустили немічного на постелі через дах. Уже в цьому Христос підкреслює їхню віру, але ми ще бачимо також бажання людей допомогти своєму ближньому, бажання настільки велике, що навіть розбирають покрівлю дому. Вони могли б залишити розслабленого біля будинку, і Христос зцілив би його пізніше, коли б виходив з дому, але ні, люди роблять зусилля над собою, щоб допомогти своєму ближньому.
Перед тим як звершити чудо зцілення, Спаситель говорить хворому: чадо, відпускаються тобі гріхи твої. Деякі люди, що були присутні при цьому почали думати, що за богохульство, бо гріхи може прощати тільки Бога. Христос, зрозумівши їхні думки, сказав їм: що легше сказати розслабленому: прощаються тобі гріхи? Чи сказати: встань, візьми постіль свою і ходи? Це питання і до нас. Священик над кожним, хто сповідується у своїх гріхах, читає молитву, де є такі слова: «… владою Його, мені даною, прощаю і відпускаю тобі усі гріхи твої…». Для нас легше сказати такі слова, ніж словами зцілити недужого. У будь-якому випадку гріхи відпускає тільки Бог, і якщо хто має дар від Бога зціляти, ця сила, якою відбувається зцілення, є тільки Божою силою, а не людською.
Спаситель зцілює розслабленого, бо має таку владу. А той, хто на землі має владу від Бога відпускати гріхи чи зцілювати недужих, повинні не тільки приводити людей до Бога, а їхня діяльність у таких приведених повинна викликати почуття вдячності тільки Богу, а не тому, хто зцілив, чи відпустив гріхи, бо всі, хто був присутній при зціленні розслабленого Спасителем дивувалися і прославляли Бога.
