Кандидат наук Наталія Клипа про студентське життя, автобіографічну книгу та український правопис

До Дня філолога

День філолога — професійне свято філологів. Святкується в Україні 25 травня, на наступний день після Дня Слов’янської писемності та культури. Свято відзначається і в інших пострадянських слов’янських країнах. Це свято вчителів та викладачів у сфері мови і літератури, бібліотекарів, лінгвістів, літературознавців, перекладачів-філологів і всіх, хто має філологічну освіту.

Журналісти сайту «Нежатин» поспілкувалися з людиною, для якої день філолога – професійне свято.

До вашої уваги – інтерв’ю з директором ННІ філології, перекладу та журналістики Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя, кандидатом філологічних наук, доцентом кафедри слов’янської філології, компаративістики та перекладу – Клипою Наталією Іванівною.

В університеті вона викладає такі дисципліни: сучасна російська літературна мова, історія лінгвістичних учень, загальне мовознавство, когнітивна лінгвістика. За час роботи у виші видала більше 40 наукових праць.

Доброго дня, Наталіє Іванівно! За роки своєї роботи Ви видали близько 40 наукових праць. А от, якби Ви писали автобіографічну книгу, якою була б її назва?

Доброго дня! Навіть не знаю! (сміється – авт.) Якби сіла писати книгу про своє життя, то не назва, а основна її ідея полягала б у наступному: «чого я досягла в житті та що б хотіла змінити»? Мабуть, так.

Що можете сказати про студентське життя в НДУ і про свої студентські роки? Найбільш запам’ятався перший курс чи вручення дипломів?

Можу сказати, що трішечки заздрю нинішнім студентам. Вони багато в чому мають вільний вибір, більш толерантні та демократичні. Студенти у 80-ті роки були в певних рамках недозволеності, цензури, але у нас була мета – стати висококваліфікованим учителем, і ми більше уваги приділяли навчанню. Хоча у вільний час ми (як і сучасна молодь) активно відвідували різні розважальні заходи, самі багато що організовували та із задоволенням проводили і конкурси, і концерти, і дискотеки.

А зі своїх студентських років більше пам’ятаю 4 курс та випускний. У нас була досить дружна група, і ми вже усвідомлювали, що через декілька місяців отримаємо дипломи і роз’їдемось хто куди, тому дуже цінували останні зустрічі, повсякденне спілкування, час, проведений разом. Навіть на заняттях намагалися допомагати один одному, щоб усі мали гарні оцінки.

А з першого курсу, звичайно, пригадуються лекції Плаушевської Олени Володимирівни, яка викладала історію зарубіжної літератури. І ми всі були залюблені у міфи й легенди Давньої Греції.

Ви вже більше 30 років викладаєте мовні дисципліни у вищому навчальному закладі. У чому, на Ваш погляд, українська мова є важкою для вивчення– з чим людям важко впоратися?

Вивчити можна будь-яку мову, було б лише бажання. Тим паче, «скільки мов ти знаєш, стільки разів ти людина».

Іноземцям буває важко з вимовою деяких українських звуків, зокрема м’якого ц’, наприклад, у слові вулиця, або з категорією роду іменників, якщо в рідній мові цього немає.

А в українців, на мою думку, проблеми можуть виникати під впливом діалектів, якщо людина активно послуговується у мовленні діалектизмами, територіальними чи соціальними, а також «суржиком», тобто мішаниною українських і російських слів. А молодь ще й активно використовує англіцизми, не завжди доречно. Та й мовлення засобів масової комунікації не завжди літературне, а ми звертаємося до них як до нормативних зразків.

Так, не секрет, що досконале володіння українському мовою у багатьох жителів нашої країни, скажімо так, бажає бути кращим. Які помилки особисто у Вас викликають найбільший подив, а які – добряче веселять?

Веселять, напевне, помилки у мовленні людей, що намагаються говорити українською, просто калькуючи російські слова. От і чуємо «міроприємство» замість захід, «я рахую» замість я вважаю, «на гарному рахунку» замість має гарну репутацію. До того ж і наголошування спільнослов’янських слів часто неправильне. А подив? Напевно, ні. Адже не знати рідну мову або неправильно нею спілкуватися – просто соромно.

У 2019 році Кабмін ухвалив нову редакцію Українського правопису. Поділіться Вашими думками з цього приводу?

Український правопис пережив уже не одну редакцію. І щоразу виникають різноманітні «провокації»: мова, на жаль, стає предметом політичних маніпуляцій. Правопис, яким користувалися до 1990 року, був орієнтований на зближення зі спорідненою російською мовою, а оригінальність української мови дещо нівелювалася. Сучасна редакція Українського правопису відновлює і науково обгрунтовує деякі особливості правопису 1928 р., які є частиною української орфографічної традиції. З іншого боку, мова постійно змінюється, і правопис має відображати насамперед її сучасний стан. Змінюється словник, з’являються нові терміни в різних сферах суспільної комунікації, виникає потреба адаптації загальних і власних назв до раніше сформульованих орфографічних правил. І правила ці треба переглядати, щоб відреагувати на зміни в сучасній мовно-писемній практиці, визначити правила написання нових запозичених слів, нових власних назв, усунути чи спростити застарілі формулювання й уніфікувати орфографічні норми. Звичайно, кожне нововведення стає предметом гострих дискусій, не всі носії мови погоджуються з тими чи іншими змінами. Але ж і для переходу на нові правописні норми дається певний час, тож будемо сподіватися, що всі українці будуть грамотно і говорити, і писати.

Яка тематика наукових досліджень сучасної української філології, на Ваш погляд, сьогодні є найбільш актуальною і перспективною?

Сучасна українська філологія має широку тематику наукових досліджень. Продовжують залишатися актуальними і когнітивна, і функціональна лінгвістика. Привертають увагу і є перспективними дослідження лінгвістики емоцій, мови сучасної публіцистики, мови реклами. Викликають зацікавлення філологів і сучасні ергоніми – власні назви різноманітних підприємств, закладів, магазинів, організацій, установ.

Іще таке запитання: якби Ви могли запросити на каву будь-якого діяча літератури, кого б Ви обрали? Скажімо так – з ким Вам просто хотілося б сісти і поговорити, хто для Вас цікавий співрозмовник?

(Замислюється – авт.) Важко відповісти на це запитання одразу. Можливо, поспілкувалася б із Олександром Сергійовичем Пушкіним, а ще – з Мариною Іванівною Цвєтаєвою .

І наостанок – про майбутнє мови. Якою ви бачите солов’їну за 10-20 років? Чи заговорять нею всі українці?

Звичайно, за десять-двадцять років мова трохи зміниться. Якісь слова зникнуть, якісь нові з’являться. Можливо, знову внесуть зміни чи доповнення до правопису. Чи заговорять українською всі українці, залежатиме і від мовної політики держави, і від власного бажання кожної людини.

Хочеться побажати всім більше читати книг українською мовою, не обов’язково класику. Адже сучасна українська література представлена багатьма чудовими авторами, які пишуть у різноманітному жанрі. І кожен, незалежно від віку чи рівня освіти, може знайти твори за своїми вподобаннями.