Держави виникають, розвиваються та йдуть у небуття. Байдуже, якою могутньою держава не була б. Вона не є вічною. На карті сучасного світу вже давно немає таких імперій як Римська, Візантійська, Османська чи Російська. Перелік можна продовжувати довго. Втім, кожна з цих могутніх у свій час держав залишила після себе щось вічне, створене руками звичайних людей. Мова йде про дороги. Звісно, еталоном якості назавжди залишаться римські дороги, збудовані з каменю більше 2000 років тому. Мільйони ніг пройшлися тією ж Аппієвою дорогою (з’єднувала Рим та м. Брундізій) з моменту її появи. Вона стара як світ. Але дивлячись на камені, з яких вимощена ця дорога, здається, що їх поклали минулого літа.
Ніжин не Рим. Але славне місто на берегах стрімкого Остра теж має кам’яні дороги, що дісталися Ніжину у спадок від минулих держав. Дороги, оповиті легендами та вражаючими небилицями. Одна з доріг, вимощених каменем, заповнює собою частину сучасної вулиці Коцюбинського, на проміжку від вул. Козачої до вул. Овдіївської. Згадана частина вул. Коцюбинського вимощена з каменів міцної дикої породи. Вимощена якісно. Багатьом так і напрошується слово «бруківка», адже візуально камені цієї дороги схожі на неї та віють старовиною. Допитливі ніжинці давно запримітили цю кам’яну дорогу та невпинно сперечаються у визначенні її віку та часу появи. До яких версій тільки не доводила безмежна людська уява? А уява дійсно безмежна. Ба більше, на вулиці Коцюбинського мешкають нащадки козацьких родин, адже це межі старезної козацької слободи Овдіївки. Кожному відомо, якими тільки побрехеньками не вихвалялися козаки! Тож мені особисто неодноразово доводилося чути, що кам’яна частина сучасної вулиці Коцюбинського була вимощена за часів Російської імперії, у ХІХ столітті. Але були й такі, хто доводив, що ці камені були покладені ніжинськими козаками та ремісниками в часи Гетьманщини (століття так XVII-XVIII). Якби це було правдою, козацький Ніжин мав би ще одну безцінну, туристично привабливу пам’ятку минулого. Втім, на жаль це далеко не так. Поговірки про побудову цієї кам’яної дороги в часи козацтва є прекрасними місцевими небилицями і не більше. Вік кам’яної дороги на вул. Коцюбинського значно менший. Ці дикі невідшліфовані камені були покладені у середині 1960-их років.
Моя родина свого часу була свідком побудови цієї дороги. Після закінчення Другої світової війни вул. Коцюбинського являла собою болото, яким було важко пройти, не те щоб проїхати. Закономірно назрівала потреба в побудові дороги, якою могли б їхати автомобілі. Мій батько Анатолій Желєзко досі пригадує, як будували цю дорогу, адже це припало на роки його дитинства. Чоловіки, які мостили важкі камені все робили вручну, без жодної механізованої техніки чи складних будівельних приладів. Лише різноманітні молотки. Але головне – вмілі людські руки, які шляхом зіставлення і підгону каменів, щоб не було великих щілин між ними, метр за метром творили на очах місцевих мешканців новітню дорогу. Робота була фізично важкою. Робітники робили перерви для відпочинку та обіду. Декілька разів каменярі обідали на моєму подвір’ї, в подяку за що залишили моєму діду Костянтину декілька десятків каменів, частина з яких збереглася до нашого часу.
З часу побудови цієї дороги минуло більш ніж пів століття. Асфальтом було покрито решту вулиці Коцюбинського, як в напрямку заводу «Прогрес», так і в напрямку до р. Остер. Втім, камені на проміжку від вул. Козачої до вул. Овдіївської залишилися на своєму місці. До нашого часу вони не були замінені асфальтом, тай навряд чи будуть. Просте людське спостереження говорить наступне: каміння нерухомо лежать на своєму місці, як і 10 чи 30 років тому, а латки з асфальту, що інколи з’являються поверх каменів, зазвичай не тримаються з пару років.
Кам’яна дорога на вул. Коцюбинського є невід’ємною частиною способу життя тутешніх мешканців. Кожен знає, як незручно їхати по камінні велосипедом, пам’ятає, як у дитинстві розбивав об ці камені коліна і як довго через ці камені просочується в ґрунт вода після дощу чи талих навесні снігів. Окремі частини цієї дороги сміливо могли б стати притокою Остра, якби річка була на пару сот метрів ближче. Але в жаркі посушливі місяці ця дорога дійсно являє собою бруківку. Не таку стародавню, як всім би хотілося, але все ж бруківку. Тож, пропонуємо всім, спраглим до чогось нового, знайти час для відпочинку та прогулятися незвичною кам’яною дорогою м. Ніжина.
Роман Желєзко – екскурсовод, завідувач відділу історії м. Ніжина
Ніжинського краєзнавчого музею ім. І. Спаського
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram
