Євангельське читання, яке ми чуємо в храмі у неділю 35-ту після П’ятидесятниці, 7 лютого, є слова з Євангелії від Луки (18 глава, 35-43 стихі). Апостол розповідає про те, як Спаситель Ісус Христос наближався до міста Єрихон по дорозі, де сидів один сліпий, що просив милостині. Цей нещасний, почувши про Христа, почав кричати і просити Його про помилування. Але люди, які йшли попереду примушували його замовкнути. Але він кричав ще голосніше: Сину Давидів, помилуй мене! Тоді Ісус, підійшовши до нього, сказав йому: Прозри! Віра твоя спасла тебе.
У цій Євангельській події ми бачимо два цікавих моменти. Перший, коли сліпий благав про зцілення, то ті, хто чули це благання говорили йому замовкнути. Виявляється, ми можемо бути такими християнами, які перешкоджають іншим йти до Бога, звертатися до Нього. Христос не осуджує таку поведінку, але Він підходить до того, хто кличе Його. Тому друге, що ми помічаємо у цьому Євангельському читанні, це те, що Спаситель приходить на поклик. І чим голосніше ми будемо кликати, тим краще. Бо молитва повинна наповнювати не тільки наш внутрішній світ, але і наше дихання, все наше життя повинно бути наповнене словами молитви.
Ісус підійшовши до цього сліпого сказав: Віра спасла тебе. Ніякі соціальні доктрини, психологічні чи філософські системи не здатні зцілити людину, зробити її духовно здоровою. Тільки віра, як дар Божий, преображає і реально змінює людину, її життя. Застосовуючи віру, на практиці людина преображає і світ, в якому живе. Якщо забрати віру в людини, то наступає трагедія, що ми і спостерігали в нашій державі у радянський період. І в кінці кінців через декілька поколінь із-за відсутності віри в Бога, наступив духовний вакуум, з якого дуже важко вибратися. Тому треба цінувати віру, дякувати за неї Бога і примножувати добрими ділами.
Протоієрей Сергій Чутченко.
