На сьогодні в нас навчається 11 китайців та громадян Індії. Індуси приїхали з провінцій, які межують з Китаєм. Є навіть дві сімейні пари. Подружжя ми забезпечили окремими кімнатами в гуртожитку, —розповідає 22 річннн Артем Кривуца, фахівець Центру неперервної освіти, відділу заочної та післядипломної освіти Ніжинського державного університету імені Гоголя. — Є й інші іноземці, загалом їх 34.
— Артеме Віталійовичу, хто складає протекцію університету? Як давно навчаються у вас іноземці? Які спеціальності обирають?
— Існує міжнародний сайт з базами вишів, які запрошують навчатися на англомовні програми студентів з Африки та Азії. Бажаючі через агентів обирають учбовий заклад. Звертаються до вишу, отримують візи на навчання і укладають контракт.
— Яка вартість навчання за контрактом?
— 162 тисячі гривень за чотири роки. Серед спеціальностей, які обирають, — середня освіта, музична освіта, науки про Землю. комп’ютерні науки, освітні педагогічні науки, хореографія.
Навчальний рік для тих, хто вже став студентом, починається з вересня. Для іноземних абітурієнтів вступна кампанія — з вересня по листопад.
Цієї зими я їздив в аеропорт зустрічати трьох громадянок Індії. У нас сніг лежить, а вони виходять з літака у футболках і легеньких штанцях, тремтять.
Щоб дістатися Ніжина, дівчата вдягли всі речі, які привези з собою. Дехто приїздить до нас після навчання в коледжах. Здає академрізницю і вступає на другий -або третій курс. Перший китайський студент Вант Жібін приїхав до нас в 2018 році. Цьогоріч він вже закінчив навчання. Нині шукає виш в Україні, де є аспірантура за його спеціальністю.
Я цікавився, що їм дає диплом закордонного закладу? В Індії, наприклад. доплату до зарплати.
— Як іноземці опановують українську?
— Було б бажання. Щомісяця з 15-го числа у нас є підготовчі курси. Викладання дисциплін ведеться англійською мовою. Студенти користуються комп’ютерним перекладом. Більшість українською знають привіт, дякую та інші необхідні фрази. їм до вподоби наша культура. Дуже яскраві враження після Дня вишиванки, свята Івана Купала. їм цікаві наші традиції.
— Пригощали вас своїми національними стравами китайці та індуси?
— Було. Вони занадто гострі. Там і овочі, і м’ясо, і їхні спеції. Аналогів в нашій кухні я не куштував. Є зовсім прісні наїдки. Вони вважають їх корисними для здоров’я. З того, що вони їли із задоволенням, я бачив морозиво і бельгійські вафлі.
Навколо дверей, що ведуть у блок, де мешкають китайці, — яскраві червоні наліпки з блискучими ієрогліфами. На кухні — сенсорна плитка, мультиварка. На столі — пляшки з кока-колою, піали і палички, якими їдять. 23-річний Ці Іень (він навчається на спеціальності музичне мистецтво) захоплений флейтою. Він може грати на ній п’ять годин підряд.
36-річна Чжу Сиси, аспірантка (освоює освітньо-педагогічні науки), зайнята читанням. Штудіює українську мову.
28-річний Ванг Жібін відпочиває. Він нещодавно отримав диплом і чекає на вступ до аспірантури в одному з українських університетів.
Спілкувались англійською.
— Мама займається бізнесом, тато — водій. Я з міста Муданьдзян, що неподалік кордону з Росією, — розповідає Ці Іень і показує на телефоні фото меморіальної дошки на будинку в його місті (на ній російською напис про вдячність Червоній армії. — Авт.). — Чотири роки навчався в університеті в Харбіні (місто в Китаї, засноване російськими поселенцями). Там є і християнські храми, — демонструє красиві фото.
— Чому ж ти поїхав навчатися не до Росії, а в Ніжин?
— Як тобі українське сало?
— М’ясо краще, — посміхається.
— Ціни в Ніжині відрізняються від тих, що в тебе на батьківщині?
— М’ясо у нас дорожче, а овочі значно дешевші. В Україні ну дуже дорогі часник та імбир. Ми готуємо самі. В супермаркеті купуємо цибулю та інші овочі, а ще курятину. За іншими продуктами і спеціями їздимо до Києва. Там є китайський супермаркет.
— Що з місцевих наїдків куштував?
— Борщ, салат, торт.
— Подобається Україна?
— Єс, єс, — усміхається і знову показує фото на телефоні, де він у місті Шостці Сумської області.
— Ніжин тихе, спокійне місто, — ділиться враженнями.
Ванг Жібін не зізнався, ким працюють його батьки. Натомість розповів, що він член Комуністичної партії Китаю. Для поїздки в Ніжин його вибрали з тисяч претендентів. Вступив, коли навчався у вузі на батьківщині. Він з міста Біньчжоу.
— Я займаюся вокалом, — розповідає Ванг Жібін. — Після повернення до Китаю бачу себе на керівній посаді або вчителем.
— Що тобі в Україні не подобається?
— Я єда не любіт, — відповідає російською. — Борщ, картопля, салат, — гортає фото на телефоні, зроблені в якомусь ресторані. — Петрушка нєт-нєт, — морщить носа.
На відміну від своїх земляків, Чжу Сиси розмовляє українською краще, ніж деякі народні депутати. За два роки освоїла нашу мову і балакає майже без акценту.
— Я читаю. Іноді до пів ночі. У Китаї є два коледжі і факультети з вивчення української. Я з міста Наньчан.
— Сиси, чому обрала Україну для навчання, а не сусідню з Китаєм Росію чи Казахстан?
— Моя батьківщина хотіла цього.
Три громадянки Індії, 18-річна Елангбам Шіней, 19-річна Моірангтем Світі Деві та 23-річна Елангбам Суджіна з провінції Маніпур, приїхали на навчання цьогоріч. І вже тут вакцинувалися «Короноваком». Про себе дівчата розповідають, що їхні батьки потроху займаються бізнесом. Але яким, не уточнили. Поділились враженнями про нашу зиму: «Вері, вері колд» (дуже, дуже холодно). Але їм подобається, коли падає сніг. Це красиво. Окрім англійської, трошки знають російську. Говорили мені: «Привет. Как дела? Как тебя зовут?» Розповіли, що за своїми національними продуктами теж їздять до столиці. На столі в тарілці побачила хінкалі і кетчуп, які продаються у нас в супермаркетах. Запитала, чи подружилися з нашими хлопцями? Дівчата зашарілися і показали жестами що ні. У них навчання на першому плані.
Валентина Остерська, «ВісникЧ» №33 (1840) від 19 серпня 2021
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram
