В неділю 12-ту після П’ятидесятниці 9 вересня підчас богослужіння ми чуємо слова з Євангелія від Матфея (19 глава, 16-30 вірші). В цьому євангельському читанні апостол благовіствує про те, як один юнак, підійшовши до Христа, cпитав, що треба зробити, щоб мати життя вічне? Христос відповів йому, що треба дотримуватися заповідей: не вбивати, не чинити перелюбу, не красти, не лжесвідчити, шанувати батька і матір, і любити ближнього свого, як самого себе. Юнак відповів, що ці заповіді він зберіг від самої юності, але чогось іще не вистачає. Тоді Ісус сказав йому: «Коли хочеш бути досконалим, піди продай добро твоє і роздай убогим; і приходь та йди слідом за Мною». Почувши такі слова, юнак засмутився, бо мав багато добра. Тоді Ісус сказав ученикам, що багатому важко ввійти в Царство Боже. Почувши це, учні запитали: «Хто ж може спастися?» І Христос відповідав їм: «Людям це неможливо – Богові ж усе можливо».
Висновок, який ми робимо з даної євангельської події, є таким: щоб мати життя вічне, треба виконувати заповіді, а щоб бути досконалими, треба у власному достатку жити так, ніби цього достатку не існує. І якщо живеш в багатстві, то жити треба так, ніби його не існує. Але це буває рідко. Тому Христос і говорить, що легше верблюдові пройти крізь вушко голки, ніж багатому в Царство Боже ввійти. І це не тільки для дуже багатих людей. Сьогодні більшість людей живуть бідно, але і в цій бідності людина умудряється не тільки не виконувати заповіді Божі, а й останній копійці віддавати своє серце. Наприклад живе людина, працює, отримує зарплатню, заздалегідь знає куди потратить гроші, і от випадково їй дають премію, або трапилась можливість десь заробити. І, отримавши такий незапланований прибуток, людина починає думати куди потратити. Виявляється «дірок» багато для латання, але людина в муках не може вирішити куди потратити гроші, бо на все треба. А коли людина заможна, має багато грошей, то вона постійно перебуває у такому стані – куди вкласти гроші, щоб вони знову дали прибуток. Люди у таких випадках думають не про Боже, вічне, а про людське, тимчасове.
Зрозуміло, що багатство не є гріхом, але людині дуже важко абстрагуватися на щось дійсно смисложиттєве, коли є багато грошей. Та, зрештою, людині це неможливо, а Богу можливо все. І може бути навпаки, коли людина, не маючи житла, живе десь під мостом, може вбити за якусь знайдену одежину, і може бути людина, яка має багато добра, втрачаючи його, відноситься до цього спокійно – Бог дав, Бог взяв.
Тому важливо у будь-якому стані відчувати межі власних можливостей. Багатий вважає, що йому все можливе, бо є гроші, і Бог не потрібен. Людина у молодому віці вважає, що Бог не потрібен, бо є здоров’я, є сили. Людина при владі вважає, що, маючи владу, вона має все, і ні Бог, ні що інше їй не потрібне. Але той, хто шукає життя і всього того, що потрібно для життя у Бога, при цьому вважаючи, що людині неможливо, а Богу можливо все, отримує більше, бо отримує Царство Боже.
Протоієрей Сергій Чутченко, магістр богослів’я, настоятель релігійної громади свт. Іоана Тобольського ПЦУ м. Ніжин.
