Рік за роком літа спливають, а в пам’яті нашого покоління чітко закарбувалися часи інтернаціональної допомоги Республіці Афганістан. Дорогою ціною обійшлася нашому народові ця допомога. На тій неоголошеній війні дванадцять тисяч воїнів отримали поранення та контузії (скалічених війною – не перелічити), а 3 тисячі 360 українців склали голови у тих далеких горах. Не повернулися до рідних домівок і 117 воїнів із Чернігівської області, заплативши життям за інтереси чужої держави. Питання «Чи виправдані ці жертви?» так і залишилося риторичним.
Та як би не складалося надалі життя, а для колишніх воїнів-афганців цю частину їхнього буття не перекреслити ніколи. Поки і битимуться серця (колись молодих і завзятих, а тепер сивочолих) інтернаціоналістів. Може це звучить парадоксально, але їх здружила війна. Ця дружба непорушна й донині. І хоч раз на рік, але вони зустрічаються, згадують минуле, аналізують сьогодення.
Не забувають і про тих, хто назавжди залишився молодим. Як правило, на передодні дня виводу радянських військ із Афганістану їдуть вони нашим краєм, аби вклонитися побратимам, котрі давно лежать у сирій землі. А водночас і тим патріотам, котрі загинули під час військових дій вже у наші дні.
Скорботний маршрут, як і торік, проліг знайомою дорогою.
Розпочався він із села Ніжинське, де знайшов вічний спокій латиш Яніс Лупікс. Потім вклонилися учаснику Революції гідності, Герою України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» Віктору Орленку з Талалаївки. Затим була Безуглівка, за нею – Синдаревське, тоді давно пуста Ковтунівка, слідом за нею Галиця та Лосинівка.
З одного села переїжджали в інше, а сценарій залишався той самий. На могили лягали квіти, схиливши голови, у хвилині мовчання стояли ті, кому випало щастя повернутися додому живим. Вони подумки обіцяли навідатися і наступного року та рушали далі. Від Анатолія Парубця з Валерієм Кузьменком до Віталія Пузіна з Миколою Орлом.
Ніхто й не думав, що і в ХХІ столітті нашим синам знову доведеться брати в руки зброю, битися за рідну землю. Тож як же не віддати шану справжнім синам України, котрі склали голови за незалежність нашої держави під Херсоном чи Маріуполем, Бахмутом чи Солідаром – Станіславу Перевері із Хвилівки, Миколі Кононову та Юрію Лаврінцю з Талалаївки, Вадиму Благовісному із Синдаревського, Олександру Калінічу з Галиці? Не забули й про загиблих «атовців» Сергія Барана і Сергія Петрика.
Організували поїзду, як і завжди, голова вищезгаданої спілки Сергій Ступак та рідна сестра одного із полеглих воїнів-інтернаціоналістів Віра Парубець.
А склад делегації в цьому році виглядав інакше. 12 кладовищ та 6 пам’ятних знаків відвідав радник голови районної ради Олександр Безпалий разом із «афганцями» Валерієм Колесником, Віктором Петриком, Анатолієм Кулінічем. До їх приєдналися голова Лосинівської ОТГ Анатолій Стрілець, голова Талалаївської ОТГ Людмила Андрусенко та керуюча справами цієї громади Марія Носенко, котрі всіляко і завжди підтримують ініціативи найактивнішої і найбільшої громадської організації на теренах нашого краю – «Ніжинська міськрайонна організація ветеранів Афганістану».
Олександр Василенко
Фото автора
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram
