Понівечений від вибуху асфальт та жовто-синій стяг зі штучними квітами нині нагадують про місце загибелі 43-річного ветеринара Леоніда Коробки із Лосинівки Ніжинського району.
Зі слів дружини Олени, 12 березня 2022 року чоловік їхав на ферму у сусіднє село, коли його у власному авто із БТРа розстріляли та спалили російські військові. Леоніда Коробку поховали через кілька годин без експертиз та формальностей, адже громадою невпинно рухалися колони російської техніки.
Керівник агрофірми “Агро Надія” Михайло Василенко розповідає, Леонід із 2008 року працював ветлікарем. За сумісництвом був зоотехніком, завідувачем ферми. На роботу зазвичай їздив на власному авто. Це за десять кілометрів від його дому.
“Він був впевнений, що вони завжди йшли з того боку, а в цей день, коли він загинув, вони йшли у зворотній бік. Він цього навіть не передбачив. Коли вони йшли, немає зв’язку. Ми вже дзвонимо, я вже бачу, що вони по селу гуркотять. Він слухавки не бере”.
“Чимсь ця машина здалася їм страшною. В нас був білий мікроавтобус «Рено». Мабуть, то такий був день, що вже у сім годин йшла колона, навіть раніше.
Він декілька днів, мабуть, три дні побув дома, коли вони «оживилися». А потім все одно: «Я на роботу». І так він швидко збирався в той день… Так це і сталося”, — розповіла дружина Олеся Коробка.
З моменту повномасштабного вторгнення Леонід їздив на ферму двічі на день — зранку та ввечері. Для цього моніторив рух російської техніки у місцевих чатах, зідзвонювався з сусідами. В той час агрофірма забезпечувала харчуванням військових ЗСУ та цивільних, які опинилися “відрізаними” від неокупованих територій. Для цього запустили млин та різали свиней на м’ясо та тушонку.Михайло Василенко каже, що коли їздили танки, просили Леоніда залишатися вдома.
“Він день залишиться, на другий день вже прилетів. Він переживав, що щось там без нього”.
Олеся Коробка розповіла, що тварини для чоловіка, мабуть, були його опорою, підтримкою. Він їх дуже любив.”Кожного дня, щоб не поїхати на роботу, він не міг. Він тут дуже хвилювався, дуже переживав, що як він не вийде на роботу. Так катався кожен день”.
На стіні у будинку останнє прижиттєве фото Леоніда Коробки на якому він із ягням, яке приніс із роботи.”23 числа (лютого — ред.) із шафи випав чорний платок. Звичайний, похоронний чорний платок. Я це співставила, вже пізніше, що це почалася війна. А виявилось, чорний платок був для мене”, — каже вдова.
Чоловіка поховали по обіді того ж дня. В останню путь його проводжали до десятка людей – рідні, колеги, сусіди.”Танки їздять. Військові кругом. Забрати не можна. Дзвоню в сільську раду, в Лосинівку. Той ямку копає, ми — труну робимо. Крадькома забираємо і веземо додому. Привезли об 11:00 годині, може пізніше, дитина одна, друга і жінка вийшла, і ми з таким подарунком”, — розповів Михайло Василенко.
Олеся Коробка каже:”В 12 годин ми вже заховали. Без ніяких експертиз, без ніяких досліджень, без оглядів лікарів, без поліції, без нікого. Не можна було нікого чекати, тому що каталися, обстрілювали десь там на окраїнах села”.
Без батька залишилися два сини – 12 і 19 років. Петро Коробка – батько Леоніда так і не оговтався від горя – помер невдовзі після сина. Разом із господарем не стало і господарства, яке тримали.”Все стало із ніг на голову. Тому зараз все відбувається по іншому. Із господарства є тільки свині. Були чотири корови, поки був чоловік. Я все продала”, — каже вдова.
Ексгумацію тіла Леоніда провели влітку.Наразі за фактом вбивства чоловіка поліцією проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні за частиною другою статті 438 КК України – порушення законів та звичаїв війни, поєднанні із умисним вбивством. Це Суспільному підтвердили в обласній прокуратурі.28 липня цього року на фасаді приміщення ТОВ “Агро Надія” Леоніду Коробці встановили меморіальну дошку.
