Ця історія трапилася в Ніжині, в самому його центрі, як видно на фото. Вона – про людську заклопотаність, а точніше – байдужість. А ще про тих, хто не вміє таким бути. Добре, що є такі люди...
Пише Нежатин.
Тихий і теплий вересневий вечір, уже на восьму. На вулиці людяно. Поруч супермаркет, будинок культури, храми, дитячий майданчик. Гамірно. А в кущах, поруч з майданчиком, лежить чоловік. Не старий і не п’яний. Просто не може дотягнутися до милиці, щоб зіп’ястися на ноги.
Хтозна, чи довго б ще так лежав, мовчки картаючи власну безпорадність, якби не чоловік, який проходив повз. Подав руку, допоміг стати на ноги. Розпитав, що сталося. “Я не їв дві доби, – каже, опираючись на милиці, – охляв”.
Аж тут із лавки підійнявся ще один молодик, високого зросту, лисуватий. Він, як виявилося, привів сюди голодного і весь час був поруч. Питання: невже не бачив, що той упав і, з його слів, півгодини марно борсався, бо ніхто костур не подав?..
“Ми ждьом батюшку, – діловито заявив високий. – Он прідьот і прінєсьот єму пакушать. Он абєщял”.
Ох, вже ця ненависна рос мова… (від автора). Як же вона ріже вуха. А ще ніяк не вірилося, що батюшка з храму московського патріархату прийде і принесе щось їстівне цьому чоловікові. Сутеніло, невже служба триває так довго, чомусь здавалося, що батюшка стовідсотково передумав.
Голодний скаржився на головокружіння і раз по раз, хитаючись, поривався перейти вулицю не на пішохідному переході.
Звісно, що чоловік, який подав йому руку, пішов до маркету і купив йому повну торбину їжі. Священника московського патріархату вже ніхто не чекав. “А що там?”,- як дитина, переборюючи цікавість, зазирав до пакета голодний. А в ньому були хліб, сосиски, кефір і ще всього потроху… Бачили б ви, як він тиснув руку…
До чого я веду…
До того, що не завжди той, хто лежить на землі, впав на неї після надмірного вживання алкоголю.
І до того, що залишатися людиною зовсім не важко, але як важливо…
Валентина Пильник
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram
