— Це було скажене весілля, організоване за п’ять днів. Удома купа речей після переїзду, бо стали жити разом. За п’ять днів до в мене підскакує температура — 38,4 градуса. Трималася три дні. Зникла сама по собі. У коханого в неділю, за день до весілля, випадає спереду коронка. Їв хот-дог і зачепив, мабуть. Дякуючи стоматологам, зробили миттєво, не дивлячись на вихідний,— посміхається Наталія Злоцька. — Заяву на шлюб подали з третього разу. Ходила я сама, а одній не можна. Через Дію подати теж не вийшло.
Олександр народився в Молдові, хоча він громадянин України і все життя прожив у Чернігові.
Чернігівці 31-річна Наталія (в дівоцтві Лавриненко) і 36-річний Олександр ЗЛОЦЬКІ одружилися у вівторок, 1 серпня.
— У мене це другий шлюб. Синові Даніїлу дев’ять років, — каже Наталія. — Мій тато, уже покійний, усе життя називав мене Принцесою. Чоловік, дізнавшись це, тепер теж мене так називає.
— У мене по сусідству жила жінка, яка гадала на кавовій гущі, — продовжує Олександр. — До неї їздили зі всієї України. Так от, багато років тому вона погадала мені, що мою жінку буде звати Наташа. Зустрічався з декількома дівчатами, а Наташ так і не було:). І коли зустрів свою принцесу, у мене клацнуло в пам’яті — ось вона моя Наталія. 36 років шукав і знайшов:).
Злоцькі — військові. Олександр — молодший сержант, водій екскаватора саперно-інженерної роти 1-ї окремої танкової Сіверської бригади. Наталія — планшетист пункту наведення авіації.
— На службі з 2005 року. Де тільки не був, — каже чоловік. — Але з початком повномасштабної війни зібрав речі і пішов до військкомату. Так я і опинився у 1-й окремій танковій Сіверській бригаді та тримав з побратимами оборону Чернігова. Після визволення області від окупантів піроку наша бригада несла службу на дніпропетровському напрямку, потім пів року — на донецькому, зараз — на запорізькому.
— Я теж вісім років у Збройних силах, — додає жінка. — На тиждень випадає десь два добових чергування в Київській області. Коли я на службі, з дитиною сидить колишній чоловік або мама.
— Як познайомилися?
— Сашко живе в районі Лісковиці, я біля ринку «Нива». А познайомилися на сайті знайомств. Рік тому. Місяців чотири була лише переписка. Я в Чернігові, коханий на сході.
Перед новим 2022 роком він приїхав у відпустку на три дні. Але зустрітися нам тоді не судилося. Він усе відтягував, казав: «Пізніше». Я навіть образилася на нього. Ігнорувала дзвінки, — сміється Наталія. — Через місяць Сашкові знову вдалося приїхати додому на п’ять днів. Він став наполягати на зустрічі, я проявила свою гординю і не погоджувалася. Аж раптом у спортзалі відмінилося тренування, у мене звільнився вечір. Сашко вкотре подзвонив, і ми домовилися про зустріч. Гуляли нашим чарівним зимовим містом. Усі п’ять днів коханий не давав мені проходу. Познайомився ближче з сином.
1 лютого в мене був день народження в стилі Барбі, в яскравих рожевих тонах. Я не могла знайти в місті відповідного кольору туфлі. На що Сашко сказав, що він везучий і саме з ним я їх знайду і куплю. Так і вийшло. Поїхали і в першому ж магазині знайшли. Коханий сплатив за них 2700 гривень.
Наступного дня, гуляючи на Болдиних горах, погодилася з ним зустрічатися. Через деякий час поїхала до коханого на схід.
Він підготувався до зустрічі. Знайшов село, винайняв будиночок. Накупив рушників, постільної білизни, трохи побутових речей у дім. Там і пройшли наші солодкі дев’ять днів. Десь поблизу бахкало, бо фронт був зовсім близько. Нагадувало мені березень 2022 року, бо облогу я пробула в Чернігові. Умови в будиночку жахливі. Але на душі так легко і спокійно було. Ми не могли натішитися один одним. Як у приказці «З коханим рай і в шалаші». Тоді ж Сашко подарував мені букет із семи білих троянд. Забрати додому я їх не змогла, бо на вулиці зима і додому повертатися дорога довга. Коханий беріг їх, і вони простояли, наче тільки куплені, більше місяця. Поверталася я розбитою, бо залишала там своє кохання.
— Яким було освідчення?
— Далі було ще важче. Пів року переписок, дзвінків. Місяць тому, у липні, я знову поїхала до нього. Зустрілися і провели чотири дні в Запоріжжі. Там уже я і погодилася стати його дружиною. З третього разу. Схопив за руку і не відпустив. Я погодилася:).
— 1 серпня — вівторок, чому вибрали цю дату?
— Мені подобаються цифри 1, 5, 10. Першого і я народилася. А ще з Сашком у нас багато збігів. Він Олександр Анатолійович, у мене рідний брат також Олександр Анатолійович. У нас обох мами Тані.
— На розпис Олександр одягнув військову форму, ви у вишитій сукні. Чому теж не вдягнули форму?
— Форма — то для роботи, а на весіллі я повинна бути красунею. Одягла біле з бордовою вишивкою. Віддала за сукню близько п’яти тисяч гривень.
— А Сашка чого не перевдягнули в цивільне?
— Я люблю форму. У мене гражданки майже немає:).
— Сашку купили на весілля нову форму. Посиділи з рідними та друзями в кафе «У Болдиної гори». Тамадою в нас був Ігор Хонін, відомий чернігівський співак. Такий сюрприз нам зробила моя подруга Настя Черняк з Ніжина.
— Коли на службу?
— У мене відпустка до 15 серпня, Сашку восьмого вже треба бути на місці дислокації.
Будемо жити в нього на Лісковиці. Перед весіллям він подарував мені машину «Шкода Октавія». Не нову, але в гарному стані. Саме такого кольору, про який я мріяла, — мокрий асфальт. Права в мене є. Згадую навички.
Також із Запоріжжя я забрала додому котика, який прибився до Сашка. Назвали Серьога-Лакі. Не змогли вибрати одне. Бігав тільки за ним. Вирішили забрати його в спокійне місце. Тепер він живе в мами. А нам Настя на весілля подарувала котика Бакса.
Джерело: Вість Ольга САМСОНЕНКО.
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram
