Україна в 1932-1933 роках пережила страшну трагедію – Голодомор, який забрав мільйони людських життів. У 1932-1933 рр. в Україні був великий голод. Не було ні війни, ні посухи. А була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав, скільки безвинних людей зійшло в могилу – старих і молодих, дітей і ще ненароджених – у лонах матерів… Страшне слово — «колективізація». Людей примушували вступати до колгоспів. Вступ до колгоспу вважався добровільним лише на словах, а насправді все це здійснювалося насильно, під загрозою позбавити всього і навіть виселити із землі дідів та прадідів. До колгоспу забирали все, що було в господарстві: коней, корів, плуга, борони. Зі спогадів жительки села Вертіївка Уляни Митрофанівни Тарасенко (нині вже померлої): «Наша сім`я була середняками: в батька була земля, воли, коні, плуг, борони, корова і нас троє в батьків. Всього вистачало. Ми з братами пасли влітку ціле стадо гусей, щоб восени нас взяли в Ніжин, коли поїдуть торгувати. Жили добре. Батько відмовився йти в колгосп, забрали все, і виселили у Вертіївку в стару напіврозвалену хату. Мене віддали рано заміж і коли восени 1932 року почалася так звана конфіскація – викачування залишків хліба, я вже проживала з чоловіком, який в колгосп пішов. Тому в нас була корова, яку ми тримали в хаті, щоб ніхто не вкрав. Навесні 1933 року в нас народився син Олексій. Коли прийшли вигрібати зерно, то син спав на печі, а під ним подушка з зерном. Я думала, не знайдуть, але малого грубо скинули на черінь, а зерно забрали. Я плакала просила, в цій делегації був мій кум, який навіть не глянув на мене. Їсти було майже нічого, а мені треба було годувати малого. До Нового року ще тримались, а потім зовсім погано... Чоловік у колгоспі набрав зерна по кишенях, думав винесе, хоч трохи. Не вийшло. Засудили до трьох років ув’язнення. Попоходила у Ніжин пішки по холоду і морозу, попопросила, ніхто на мене не звертав уваги. Прийду до стін в`язниці, щоб хоч побачити його і щось передати, й швиденько, плачучи, йду назад. А в голові гуде пісня, яка лунала із-за грат: "Тюрма, каменна, висока, В ній нікого не видать, тільки вори да злодеї кайданами брязкотять..". Історики кажуть, що навесні 1933 року в Україні помирало 17 людей щохвилини, 1000 людей щогодини і майже 25 000 - щодня. Згідно з дослідженнями Інституту демографії та соціальних досліджень Національної академії наук України, демографічні втрати від Голодомору 1932–1933 років в Україні становлять 3,2 мільйони осіб. За даними інституту, в роки Голодомору в містах загинуло 940 тисяч працездатного населення (віком від 15 до 60 років), 262 тисячі людей похилого віку і 800 тисяч дітей. Серед сільського населення загинуло 60 тисяч людей працездатного віку, 242 тисячі осіб похилого віку і 594 тисячі дітей. За п’ять місяців 1933 року (з березня до липня) в Україні загинуло стільки ж людей, скільки померло за п’ять попередніх років. Найбільше українців загинуло у Київській (майже 15% населення) та Харківській областях. Визнання Голодомору 1932 1933 років геноцидом Українського народу законодавчо закріплено Законом України «Про Голодомор 1932 –1933 років в Україні», ухваленим Верховною Радою України 28 листопада 2006 року. Фото з мережі Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram
