Кінець 2022 року… Того страшного, кровопролитного, який забрав стільки невинних життів. Чорним крилом обійняла ненависна війна і наше місто. Кінець грудня 2022-го року приніс сім’ям ніжинців невимовне горе… Саме коли увесь світ готувався зустрічати Новий рік, для багатьох життя розділилось на «до» та «після». Страшна звістка – хлопці не виходять на зв’язок – чорним птахом облетіла домівки жителів Ніжина. І почалися довгі, наповнені смутком і горем дні, коли надія перепліталася з відчаєм. Надія, що живі, врятувались, десь в полоні чи госпіталі без свідомості…. і відчай, бо розуміли, що можуть не побачити своїх рідних вже ніколи.
Рік тому в боях на Соледарському напрямку полягли багато Героїв… Серед них – ніжинці, які в складі 163-го батальйону ТрО захищали нашу країну від російських окупантів. Не можна описати увесь той біль, який охопив Ніжинщину. Втрата за втратою, сльози – рікою, серце болить від того, скільки наших людей забрала ця підступна війна, яку розв’язала росія. Воїни, ціною власних життів, виборювали право на світле майбутнє України.
Ми не маємо права забути Героїв! Ніколи!
РОСОВСЬКИЙ Олександр народився 27 червня 1985 року у селі Красний Колядин, закінчив місцеву школу і відразу пішов працювати у сусідню Григорівку. У ТОВ «Красноколядинське» тривалий час Олександр працював на різній техніці.
Коли ворог чорною навалою сунув на Україну, він уже 24 лютого став на захист рідної землі. Загинув 18 грудня на бойовому чергуванні у місті Бахмут. Родина втратила турботливого сина, брата, чоловіка і тата. Осиротіла 13-літня донечка.
Поховали Олександра у селі Красний Колядин, Прилуцького району, Чернігівської області.
Указом Президента України Володимира Зеленського № 78/2023 від 14 лютого 2023 року «Про відзначення державними нагородами» за особисту мужність і самовідданість нагороджено орденом «За мужність» III ступеня старшого солдата РОСОВСЬКОГО Олександра Миколайовича (посмертно).
ДЕРДУЛЬ Володимир народився 1 грудня 1995 року, навчався в Ніжинській школі №13. З 7-го класу навчався в Яблунівській школі-інтернаті. Закінчивши школу вступив до Чернігівського педагогічного університету імені Тараса Шевченка на факультет психології.
Був активним учасником Революції Гідності 2013-2014 років. З початком повномасштабного вторгнення російських військ повернувся з Ірпеня до Ніжина і вступив до територіальної оборони, служив у військовій частині А7329.
20 грудня, під час виконання бойового завдання в районі Бахмута, Володимир Дердуль загинув… Поховали військовослужбовця на Алеї Слави на кладовищі на Овдіївці.
Кава Богдан народився в місті Ніжині 20 вересня 2001 року. У 2016 році закінчив 9 класів ЗОШ №4 міста Ніжин та вступив до Чернігівського коледжу економіки та технологій. У 2022 році закінчив Національний університет “Чернігівська політехніка” з військовою кафедрою Харківського національного університету імені Івана Кожедуба.
У 2022 році в перші дні повномасштабного вторгнення російської федерації на території України, Богдан Михайлович вступив до збройних сил України, з 24 лютого здійснював оборону міст Ніжина та Чернігова на посаді кулеметника снайперського відділення зенітно-ракетного взводу, роти вогнепальної підтримки 163 батальйону територіальної оборони. У грудні 2022 року зі своїми побратимами зі 163 ТрО вирушив захищати суверенні кордони на схід України, в міста Бахмут та Соледар. В цьому ж місяці отримав військове звання молодшого лейтенанта.
30 грудня 2022 в не рівному бою з переважаючими силами противника загинув під час виконання бойового завдання. Ніжин прощався з Кавою Богданом 9 лютого.
КОТЛЯР Олексій – воїн та вірний син України, загинув, вірний військовій присязі, у бою за Україну. З початком масштабної військової агресії одним з перших, став до лав ЗСУ та до останнього боронив нашу землю від російських окупантів. На момент смерті йому було 36 років.
Народився Олексій 30 березня 1985 р. Закінчив ніжинську ЗОШ №11. У 2003 році, з червоним дипломом, закінчив Ніжинський професійний ліцей побуту та сервісу. Із 2012 року працював слюсарем-ремонтником в Інституті Нейрохірургії ім. АК. А.П.Ромоданова. Де до останнього і працював. 10 березня 2022 р. став до лав ЗСУ. Захищав Чернігів, далі Бахмут і Соледар.
У Олексія залишилася дружина та двоє маленьких діточок: п’ятирічний син та чотирирічна донечка.
МАЦІЄВСЬКИЙ Олександр народився 10 травня 1980 року в м. Кишинів, Республіка Молдова. У 1997 році закінчив школу. Потім вступив у технікум, після закінчення якого отримав диплом електромонтажника. У 2008 році з дружиною та сином переїхав в Україну. Працював за спеціальністю. Із березня 2022 року добровільно вступив до лав тероборони. Брав участь в бойових діях під Черніговом.
У складі 163 батальйону поїхав на Донеччину. Загинув 30 грудня під Соледаром. Прощання з Героєм відбулося 14 лютого. Снайпер 163 батальйону 119 окремої бригади ТРО Чернігівської області Мацієвський Олександр був українським військовим, якого розстріляли після слів «Слава Україні!». Присвоєно звання Героя України посмертно.
Подвиг ніжинця Олександра Мацієвського став одним із безсмертних символів незламності та патріотизму України.
САВЧЕНКО Сергій народився 11 вересня 1987 року у с. Прохори. Проживав та навчався у селі Комарівка. Сергій – активіст, спортсмен, надійний товариш. У 2003 році закінчив школу та вступив до Куликівського ліцею та здобув професію кухаря.
У 2005 році вступив до Ніжинського аграрного ліцею. У березні 2022 року Сергій пішов добровольцем захищати свою країну. Став бойовим медиком 1 стрілецького взводу 2 стрілецької роти ВЧ А7329. Зарекомендував себе як самовідданий, професійний, сміливий, надійний та відповідальний захисник.
Друзі Сергія згадують як вірного побратима, який завжди був готовий підставити дружнє плече. Мріяв, любив, будував плани на майбутнє. Виховував сина.
Загинув на Донеччині під час виконання бойового завдання, захищаючи незалежність і цілісність України. Прощання з Героєм відбулося 14 лютого.
ГУРСЬКИЙ Юрій народився у Ніжині 11 березня 1974 року. Навчався у школі №5. Закінчив агротехнічний коледж. Армійська служба минула у Донецькій області. Згодом працював на залізниці. Улюблений син, єдиний брат, турботливий дядько, спортсмен, активіст – таким Юрій назавжди залишиться в пам’яті рідних та близьких. В перші дні повномасштабного вторгнення без вагань записався в лави територіальної оборони, а потім і до ЗСУ. З 2022 року брав участь у боях з російськими окупантами.
Воював на Бахмутському напрямку. 30 грудня 2022 року солдат Юрій Гурський загинув поблизу селища Підгородне Соледарської міської об’єднаної територіальної громади Бахмутського району Донецької області.
Ніжин прощався з героєм 10 лютого.
МУСАБЕКОВ Андрій народився 8 грудня 1984 року. У 2002 році закінчив місцеву ЗОШ № 10, а у 2006 році – Ніжинський державний університет ім. М. Гоголя. Після повномасштабного ворожого вторгнення Андрій не лишився осторонь та добровільно став на Захист Батьківщини.
Службу також ніс у військовій частині А7239 та разом з побратимами мужньо виконував свій військовий та громадянський обов’язок з захисту територіальної цілісності та недоторканості України. На жаль, 30 грудня 2022 року під час виконання чергового бойового завдання на Донеччині Мусабеков Андрій загинув…
Вдома у нього залишилась мати та кохана дівчина. Прощання з Героєм відбулося 9 лютого.
ПОДОБНИЙ Руслан народився 6 березня 1985 року в селі Рудьківка, Бобровицької громади. Тут ріс та навчався, закінчивши місцеву середню школу. У 2006 році вступив до Ніжинського ліцею, навчався на кухара-кондитера, крім того, закінчив двомісячні курси за напрямом «перукар». До повномасштабної війни працював у різних сферах: на консервному заводі, кондитером у кафе та пекарнях Києва, також працював на будівництві, їздив на заробітки за кордон, у майбутньому мріяв відкрити власну пекарню.
Після початку повномасштабної війни Руслан не лишився осторонь та 27 лютого вирішив долучитися до оборонців Батьківщини. Службу ніс у військовій частині А7329 та разом з побратимами, життя трьох з яких врятував під час ворожих обстрілів. 30 грудня 2022 року у ході виконання чергового бойового завдання поблизу населеного пункту Підгородне на Донеччині Руслан Подобний загинув.
Попрощалися з воїном у Ніжині в церкві Всіх Святих, поховали на місцевому кладовищі села Липів Ріг, Вертіївської громади, де він проживав.
ШЕРЕМЕТ Микола народився 10.07.1986 у с. Киселівка Білозерського району Херсонської області. Закінчив Киселівську школу у 2003 році. У 2004 році пішов на строкову службу до 169-го центру Десна ім. князя Ярослава Мудрого.
Після служби працював у м. Києві будівельником. У 2013 році одружився, у нього народився син Захар. У 2014 році був призваний за мобілізацією до зони АТО на один рік. Після служби отримав статус учасника бойових дій, а потім повернувся працювати до м. Києва. Після повномасштабного вторгнення з 25 лютого 2022 року добровільно пішов відстоювати м. Ніжин. Із 08.03.2022 року був призваний Ніжинським РТЦК та СП, до військової частини А7329 зарахований із 09.03.2022 року. Брав безпосередню участь в обороні м. Чернігова, пізніше 08.12.2022 року військова частина А7329 вирушила на виконання бойових завдань до Донецької області.
Микола під час виконання бойового завдання поклав своє життя за цілісність України, трагічно загинув від вогнепального поранення 30.12.2022 року. Без захисника залишилася дружина та двоє діток, а також батьки. 10 листопада поховали воїна на Алеї Слави в Ніжині.
Бредюк Артем народився 24 грудня 1996 року в м. Чернігові. У 2004 році пішов в 1 клас Вересоцької ЗОШ I-III ст. Куликівського району, в 2014 році закінчив 11 класів. У 2014 році вступив в Ніжинський проф.-аграрний ліцей. 14.10.2014 вступив до лав Українського козацтва. Полк ім. Максима Кривоноса. Після закінчення навчання в ліцеї у 2016 році працював за кордоном.
В 2017 році військова строкова служба в ЗСУ. У 2018 році був демобілізований. Знову працював за кордоном. З 02. 03. 2020 року працював у м. Ніжині менеджером з продажу. Потім знову за кордоном в Англії. В 2021 році відкрив власну справу.
З початком війни з перших днів займався евакуацією ніжинських родин до м. Львів. У березні 2022 року був зачислений до військової частини А7329 – 163б ТРО – старшим солдатом. 08.12.2022 вибув у оперативне підпорядкування командиру ОТУ «Соледар» ОСУВ «Хортиця».
31.12. 2022 року, виконуючи бойовий наказ, загинув у м. Соледар.
БОБОК Володимир народився 30 березня 1974 року у селі Мрин, Ніжинського району. Там ріс, навчався та проживав.Чоловік працював зв’язківцем на підприємстві ВУПЗГ (Виробниче управління підземного зберігання газу, — ред.). До початку повномасштабної війни Володимир уклав контракт та служив у лавах Збройних Сил України. З 24 лютого 2022 року перебував у складі військової частини А7329 на посаді командира стрілецької роти.
Обороняв територію Ніжина, Чернігова та прикордонних територій області. Потім вирушив на захист східних кордонів держави. 30 грудня 2022 року під час виконання чергового бойового завдання поблизу селища Підгородне на Донеччині Володимир загинув.
Попрощалися з воїном у його рідному селі 27 лютого та поховали його на місцевому кладовищі.
КІЙКОВ Олександр 31 грудня під Соледаром загинув КІЙКОВ Олександр Васильович, 06.01.1976 р.н. Олександр навчався в ЗОШ №1, потім закінчив професійно-технічне училище №35. З першого дня повномасштабної військової агресії росії пішов в територіальну оборону Збройних Сил України.
На Бахмутському напрямку захищав Батьківщину в складі 163 батальйону. Без батька залишилась 12-річна дочка Софійка.
Прощання з Героєм відбулося 15 березня.
ПІВЕНЬ В’ячеслав народився 20 квітня 1970 року у Києві. У 1987 році закінчив Озерянську середню загальноосвітню трудову школу. Проживав чоловік у селищі Мирне, останні роки працював оператором з виготовлення палетів у ТОВ «Земля і Воля». У січні 2022 року В’ячеслав уклав контракт щодо проходження служби в одному з військових підрозділів Ніжинщини.
Службу ніс у військовій частині А7329 на посаді водія-електрика радіостанції відділення електрозабезпечення інформаційно-телекомунікаційного вузла. 1 січня 2023 року на Донеччині В’ячеслав загинув.
Попрощалися з воїном у селі Мирне, поховавши його на місцевому кладовищі.
САБАРДІН Валерій народився 23 серпня 1974 року. З 1981 року по 1989 рік навчався у ЗОШ №13, потім навчався з 1989 по 1991 рік — в ЗОШ № 2. Вступив до професійно-технічному училищі №35, де здобував професію електрогазозварювальника.
З 1992 по 1994 роки проходив службу в Збройних Силах України. Із 1995 року по 2002 рік працював водієм. З 2003 року — в Державній службі України з надзвичайних ситуацій. Із початком повномасштабного вторгнення РФ в Україну пішов до територіальної оборони, з 18 березня 2022 року був мобілізований до лав ЗСУ. Валерій був одружений, виховував сина.
Героїчно загинув 1 січня 2023 року, захищаючи суверенітет та територіальну цілісність України.
Вічна слава Героям, які полягли в боях за нашу вільну, незалежну Україну!..
