Відійшов у вічність один із найперших українських священників Чернігова отець Петро Кириченко. Монах, нащадок славного черкаського роду козаків. Все його життя було життям праведника: жив Україною, молився за Україну, любив Бога і людей.
Як повідомив о. Євген Орда, 5 січня вночі помер найстаріший (за хіротонією) священник Чернігівської єпархії ПЦУ митрофорний протоієрей Петро Кириченко.
У часі відродження української Церкви він першим отримав священничу висвяту, працюючи педагогом в обласній дитячій лікарні. Йому ж довелося бути і першим секретарем створюваної Чернігівської єпархії. Останні роки служив у храмі святих Михайла і Федора (біля шпиталю).
Уродженець Черкащини, він відзначався непоборним українським патріотизмом, хоча, як людина віруюча, виріс у єдиній на радянський час Воскресенській церкві, що належала і належить до РПЦ. Проте не пішов до митрополита Володимира Сабодана, не захотів бути стовпом російської церкви.
Допомагав створювати українські парафії у Підлипному на Сумщині, у селах Черкащини і Чернігівщини.
Його спогади про початки становлення української церкви ввійшли до нашої книги “Цеглинка для рідного храму. Історія відновлення Чернігівської єпархії 1989- 2002 р.р.”. – про це пише в газеті “Сіверщина” В. Чепурний.
Більшість свого земного життя отець Петро провів у “шевченківській хаті” – напів розваленій старенькій хатині на П’яти Кутах без опалення, грівся взимку з допомогою газової плити та цегли.
Скільки добра і любові було у цій людині! Скільки друзів вміщала та його маленька хатинка і скромне подвір’я зі старою грушею. Мало хто знає про те, що отець Петро мав дар бачити майбутнє людини, але цим даром він не розкидався, бо колись сам дав собі обітницю.
Він служив і розбудовував українську церкву, пам’ятав і знав багатьох архієреїв, але ніколи не користався цим – жив скромно, мав величезну повагу навіть серед опонентів з московського патріархату.
Отець Петро Кириченко – це надзвичайно сміливий і мужній священик, він першим відкрив храм Михайла і Федора, в якому під час боїв за місто, здійснював богослужіння, молився за перемогу, надавав душпастирську підтримку.
Також Петро Кириченко писав вірші – деякі з них, як отой необроблений діамант. Вірші для отця Петра, були, як діти, що чекають на вихід у світ. Світ, який має його почути! Це був би найкращий подарунок в пам’ять про цю світлу особистість. А хіба хтось сумнівається, що Господь забирає праведників на великі свята? Три роки тому душа отця Марка Луговського (теж монаха і теж одного з перших українських священиків) полетіла в Небеса на Рождество (25 грудня, ніби промовляючи до нас – ПОРА переходити на григоріанський календар), і ось тепер світла душа отця Петра Кириченка покинула його земне тіло в переддень Водохреща, на Святий Вечір.
В. Назаренко у виданні Час Чернігівський повідомляє, що останнім часом отець мав проблеми зі здоров’ям, але вигадував різні причини, щоб не лягати в лікарню. Він ніколи не жалівся, ніколи не хотів бути комусь тягарем і, напевне знав, що на цьому світі він виконав свою місію. Тепер душа його молитиметься за Україну на Небесах…
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram
