У національній пам’яті України гідне місце належить Осипу Твердовському, Герою Крут, фронтовику Армії Української Народної Республіки, одному із засновників Організації українських націоналістів.
Що ми про нього знаємо?
Головним джерелом є розлогий некролог на його честь й пам’ять за травень-червень 1930 р. в «Розбудові Нації», ідеологічному друкованому органі Проводу Українських Націоналістів, заснованому у січні 1928 р. З цього документа та деяких архiвних згадок ми можемо докладнiше дізнатися про українського військовика.
Осип Твердовський – уродженець м. Ніжина Чернігівської губернії, народився 1 листопада 1891 р. у заможнiй козацькiй родинi. За даними метричної книги, був охрещений наступного дня у Нiжинськiй Iоанно-Богословськiй церквi як Iосиф. Його батько – нiжинський козак Матвiй Симеонович (очевидно, Семенович) Твердун, мати – Євдокiя Iванiвна.
Хрещенi батьки – козак Андрiй Тимофiйович Лук’яненко i козачка Параскева Симеонова Вольшина (прiзвище цiєї жiнки трапляється у метричних записах часто i пишеться вкрай нерозбiрливо).
Обряд хрещення здiйснили священик Дмитрiй Стопановський та диякон Микола Якимов.
(Зберігся документ, який чітко вказує на місце знаходження будинку (збережений), в якому народився та виріс Осип Твердовський).
Про основнi вiхи життєвого шляху Твердовського-Твердуна ми дiзнаємося вже з некролога: «Середню освiту отримав при нiжинський гiмназiї. З вибухом світової вiйни служив в 176 переволоченськiм полку, де скiнчив школу хорунжих. За великої вiйни був ранений, як людина надзвичайно хоробра нагороджений був численними вiдзнаками аж по орден св. Юрiя («Орден Святого Великомученика и Победоносцz Георгiя») включно.
На початку революцiї 1917 р. приймає участь в боях як комендант (командир) українiзованого куреня пiд Тарнополем (сучасна назва – Тернопіль), де по-друге ранений в голову. По загоєнню рани, замiсть дати зробити собi конче потрібну операцiю голови та основно лiкуватися, втiкає пiд час навали большевикiв (наступ Муравйова) зi шпиталю, продирається до Нiжина, де й органiзує український вiддiл та вирушає зi своїм братом бл.п. Матвiєм на ст. Крути проти армiї Муравйова, що тодi наступала на Україну. Враз iз студентським вiддiлом, що й собi туди прибув, боронить станцiю Крути; оточений iз усiх бокiв та не маючи вiльного шляху до вiдступу, вiн з рештками свого вiддiлу та з окликом «Слава Українi» продирається через густi ворожi лави та вiдходить до Ніжина». Ймовірно він очолив загін Вільного козацтва десь з 80 вояків, який взяв участь у легендарному бою під Крутами.
Далі у некролозі так описано його життя: «По заняттi того міста большевиками, переховується зi своїм вiддiлом по лiсах, звiдки робить безперестаннi випади до опанованого большевиками мiста; по тяжких боях виганяє большевикiв iз мiста та опановує його до приходу нiмцiв. Тодi вступає в київську iнструкторську школу, по закiнченнi якої призначений є до брацлавського полку м. Тульчин. Там, як один iз найкращих старшин, стає командантом підстаршинської iнструкторської сотнi. Невдовзi вiдкомандирований до 1-го київського сердюцького полку, але вiдмовляється в ньому служить тому, що складався вiн майже з самих московських старшин, настроєних ворожо до українцiв та повертає до брацлавського полку. Пiд час протигетьманського повстання (1918) бере активну участь у боротьбi з московськими карними вiддiлами.Після підписання Українською Центральною Радою Берестейського миру ще до приходу армій союзників Осип Твердовський разом із повстанцями зайняв Ніжин.
За часiв Директорiї УНР був заступником команданта броневого поїзду «Помста» (коли командантом був його брат), а невдовзi й командантом та вславився низькою героїчних вчинкiв».
Відомо з інших джерел, що його бронепоїзд взяв участь у битві за Вапнярку на Вінниччині 26-27 липня 1919 р., яка завершилася перемогою 3-ї Залізної дивізії армії УНР. Заподіяв шкоду ворожому бронепоїзду Армії півдня Росії (білогвардійцям). Також успішно захистив відступ української армії біля села Сербинівка на Хмельниччині, проте зазнав важких втрат в особистому складі.
У некролозі так розповідають про його подальшу долю: «Ранений у боротьбi з большевиками попадає в польський полон (Ланцут, Бересть Лит[овський]); там незабаром вступає до 6 стр[iлецької] дивiзiї армiї У.Н.Р. та при вiдходi дивiзiї на фронт є призначений на бронепотяг. Попавши по-друге на iнтерновання до Польщi, працює як робiтник у Калiшi, жертвуючи з зароблених грошей великi суми на рiжнi нацiональнi потреби (напр. […] на «Українську Трибуну»). Але незабаром залишає Польщу та переїзджає до Захiдної Європи. Працює тяжко в копальнях у Францiї, потiм на фабрицi, а вкiнцi переноситься до Люксембургу. З тяжко зароблених грошей залишає собi мiнiмальну частину; решту вiддає рiжним українським установам та органiзацiям, як рiвнож допомагає батькам, [якi] залишилися без кусника хлiба».
З 1925 р. патрiот iз Нiжина вступає до ЛУН (Легія українських націоналістів) i очолює зi своїм соратником Чубом секцiю Легiї в Люксембурзi. До цієї секцiї вступили також однодумцi, якi проживали в сумiжних районах Франції.
У некролозi дана характерна для українських патрiотiв мотивацiя вступу О. Твердовського до лав ОУН: «Будучи заклятим ворогом орiєнтацiї на окупантiв України, вступає до «Органiзацiї Українських Нацiоналiстiв», де й веде активну роботу; зокрема – спiльно з п. Чубом закладає Вiддiл ОУН у Люксембурзi та всю свою енергiю вкладає для його поширення та змiцнення». Тобто наголошено, що він не змірився з поразкою Української революцiї 1917–1921 рр. i продовжив боротьбу за незалежну соборну українську державу. Цей вiддiл органiзацiї охоплював своєю дiяльнiстю й «сумiжнi терени Францiї», а сам Твердовський був уповноваженим «ПУН-у для керiвництва працею ОУН» у цьому регiонi. Iншими словами, вiн сам належав до проводу органiзацiї i вiдповiдно користувався великою довiрою у Євгена Коновальця, керівника ОУН.
Через загострення старої рани в голові лягає на операційний стіл. Після невдалої операції 12 днів мучиться і вмирає 16 квітня 1930 року.
Опис похорону незламного борця за волю України у некролозi дає можливість оцiнити авторитет й вплив Твердовського серед українських емiгрантiв i місцевого населення, самої ОУН. Вони «вiдбулися дуже врочисто в великодню п’ятницю з дому Флямангiв, якi забрали тiло небiщика iз шпиталю до себе, кажучи: «жив вiн у нас, то вiд нас мусить i вийти на вiчний спочинок». У похоронах взяло участь українське громадянство з нацiональними прапорами та вiнками й мiсцеве населення.
Похований на міському кладовищі Святого Йозефа за адресою: Rue du Cimetière, 4059 Esch-sur-Alzette, реєстраційний номер № 17055. Могила розташована у лівій частині кладовища, сектор № 89. Місце поховання оплачено українкою зі США до 2032 р. В одній могилі з Осипом Твердовським похований Олекса Чуб (1897—1984), ймовірно сотник Армії УНР.
I були сказанi такi прощальні слова фронтовику-нацiоналiсту: «Земля Тобi пером, Друже! Пам’ять Твоя буде мiж нами жити, а коли сповниться наш спiльний iдеал, що присвiчував Тобi у твойому такому короткому життi, i український нарiд скине iз себе кайдани, не забудемо за Тебе: Тiло Твоє спровадимо до рiдного краю, щоб спочив Ти на своїй землi, на Українi, яку Ти так безмежно любив!».
Тривалий час українці не знали, де могила Осипа Твердовського. Відшукали її в 2018 році активісти благодійного фонду «Героїка», які займаються пошуком та опікуються могилами славних українців за кордоном.
17 травня 2018 року на честь Осипа Твердовського у його рідному місті Ніжин на стіні корпусу школи, в якій він навчався (колишня загальноосвітня школа № 4) відкрито меморіальну дошку. Головним ініціатором та організатором проекту, виступив Владислав Попович.
Підготовано з відкритих джерел: Сергій Бутко (інститут національної памяті), Чернігівщина туристична, Вікіпедія,
