…Наша телефонна розмова була схожа на крик. Крик розпачу і невимовного болю. Так говорить жінка, яка втратила сина, військовослужбовця. Він помер не на війні. Його життя закінчилося в стінах неврологічного відділення Ніжинської міської лікарні.
Мабуть, Любові (так звуть маму воїна) потрібно було викричати своє горе кудись у Всесвіт, щоб відчути хоч коротке, хвилинне полегшення… Бо біль нестерпний.
Володимир Демченко, житель села Прохори, що на Ніжинщині, помер у лікарняній палаті 2 листопада 2022 року.
“Син з перших днів вторгнення пішов на війну добровольцем. Служив біля 8-ми місяців. 1 листопада 2022 року був його День народження. Останній… Володимиру виповнилося 33 роки, – розповідає Любов Андріївна. – Командир йому і побратимам надав відпустки. Скажу по правді, хлопці дорогою випили, відзначали День народження. В дорозі Володя почував себе недобре, почалася рвота… Були у нього якісь проблеми, бо і побратими згадують, що він збирався звернутися до лікарів. Які саме – не зізнавався.
Зі слів товаришів, він вийшов з авто в Ніжині на Молодіжній, бо там його друг живе. Далі йшов пішки. Була вже ніч. Біля міськлікарні йому стало зовсім зле. Зателефонував побратиму, той підскочив до нього. Володя втратив свідомість біля паркану лікарні. Випадковий перехожий побіг до приймального відділення лікарні, медпрацівники підхопили його на ноші – і в мільклікарню. Черговим був лікар невропатолог (прізвище не називаємо, бо ведеться слідство, – авт.). Цей лікар, мабуть, відчувши від сина запах алкоголю, сказав: “Везіть його у палату, де наркомани, хай проспиться!”.
Там його і кинули до самісінького ранку. Одного. Без допомоги.
Ніхто з лікарів нам не зателефонував, не повідомив! Ми дізналися від сестри побратима, бо хлопці дзвонили, переживали, як він доїхав.
Володя помер у 5:10. Я про це дізналася у заключенні судмедексперта. А у свідченнях медиків прочитала, що о 6:10 (!) лікар робив йому призначення.
Коли побачила сина уже в морзі, у нього на шиї був ланцюжок з жетоном.
Ми обдивилися тіло. Слідів від крапельниці не було. У заключенні написали: отруєння невідомою речовиною. Наркотиків у крові не виявлено.
Медик, ім’я його називати не буду, бо його там “з’їдять”, тихенько зізнався мені, що моєму синові ніхто не надав допомоги, призначень йому жодних не робили!
Лікар, який чергував і відправив мого сина вмирати на самоті, свою провину не визнає.
Поліція відмовчується. Слідча від мене втікає!
Серце розривається від болю, а я терплю. Скажіть, люди, як той лікар тепер спить, їсть, живе, чи спокійно йому?! Забув про клятву Гіпократа? Так, син вжив алкоголь! І що, він після цього перестав бути людиною? Невже знаючи, що йому зле і він знепритомнів, можна було лишати його самого в “палаті для наркоманів”? Того, хто 8 місяців в окопі захищав спину цього ж лікаря, який сидів тут, в тилу, в теплому кабінеті!
Коли ми приїхали забирати тіло, то по всьому відділенні нам шукали його форму. Винесли пакет… Хто там дивився, що там… Лише вдома ми дістали її, щоб покласти позивний на нову форму, в якій Володю ховали… А вона вся була порізана. Бо лише з мертвих зрізають одяг!
За моїм слізним проханням завідуючий неврологічним відділенням Андрій Куціянов організував нам зустріч з тим лікарем. При зустрічі були ще дві медсестри і фельдшер, мовчали.
Я питаю: “Як ти його лікував?”
“Обично”, – каже.
У висновках судмедексперта написали, що тиск у Володі був 140/80. А я цього лікаря питаю, як ти той тиск виміряв через кітель?..
Він: “Як я вам можу допомогти?”
А я йому: “Ти вже допоміг! Хочеш, я тобі зберу багато грошей, у всього світу проситиму, тільки верни мені сина!”…
Ще одного разу я прийшла до лікарні на засідання комісії з адвокатом, то цей лікар втік, сказавши, що він теж буде з адвокатом. Зверталася до керівниці лікарні Ольги Швець, від неї отримала сухі відписки ні про що, мовляв, цю ситуацію розглянули на засіданні комісії, на яку мене не запросили.
Зараз триває слідство. Лікарю не вручено підозру, бо в поліції сказали, що поки не вистачає доказів. Ми зараз чекаємо на результат четвертої експертизи. Я була вже у генеральній прокуратурі, далі буде Офіс Президента…
Я не можу так жити. Я буду добиватись правди!”
На фото – висновок судово-медичної експертизи. Тут пишуть, що пацієнта було оглянуто і перераховують призначення.
Ні лікар, ні пані Швець на дзвінки редакції не відповіли.
Прокоментував лише завідуючий відділенням Андрій Куціянов: “Мати, звісно, має право звертатися до правоохоронних органів. І зараз триває судове розслідування. Моя думка буде лише суб’єктивною і може хибно впливати на хід розслідування, тож вона залишиться при мені. Всю інформацію я, згідно закону, надав представникам поліції. Я не хочу, щоб моєю думкою маніпулювали люди, тим більше репортери.
Якщо є провина лікаря, то він понесе покарання”.
Ось така трагедія сталася в Ніжині. Та ще де – в стінах лікувального закладу, де за всіма правилами мали надати допомогу людині, бо чи не життя пацієнта є найвищою цінністю для людей у білих халатах? Чи надали?.. Дуже сподіваємось, що правда таки стане відомою, якою б вона не була.
Та як втішити убитих горем батьків? Бо зі смертю сина їхнє життя перетворилось на суцільний біль…
Валентина Пильник
