Сьогодні, 26 червня, солдату Поповичу Володимиру Володимировичу мало б виповнитися 34 , але йому навіки 32….
Сьогодні ми з великим болем і водночас глибокою вдячністю згадуємо нашого Героя, який віддав своє життя за нашу свободу та незалежність. Його відвага, самопожертва та любов до Батьківщини є невичерпним джерелом натхнення для кожного з нас.
Попович Володимир Володимирович, народився 26 червня 1990 року в м. Ніжин. Закінчив ЗОШ №13.
В дитинстві був добрим, спокійним та завжди врівноваженим. Мав багато друзів. Зі слів матері, Валентини Миколаївни, вирізнявся хорошим здоров’ям. Мріяв стати військовим.
Після школи одразу пішов служити в Київ в президентський полк, оскільки був високим та мав спортивну статуру. Як згадують рідні, Володя завжди займався спортом: щодня здійснював пробіжки до с.Колісники і назад. Також серйозно займався боксом.
Вчився в муніципальній поліції в м. Вишгород. Згодом Володимира перевели в Беркут. Був учасником АТО. Має багато нагород.
У віці 23 років одружився.
Дуже любив свою сім’ю та часто балував різними подарунками «своїх любих дівчаток» (так він їх завжди називав).
Мобілізований Володимир 28.04.2022р. (Солом’янський РВК).
Військове звання – сержант. Згодом командир відділення кулеметного взводу
Загинув Володимир Попович 16 липня 2022 року від мінно-вибухової травми на Донецькому напрямку.
Поховали Героя в м.Ніжині.
Указом Президента України від 28 липня 2023 року № 468/2023 нагороджений орденом «За Мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
На будівлі Ніжинської гімназії №13 14.10.2022 року установлена меморіальна дошка.
Перебуваючи на війні майже щодня виходив на зв’язок, ніколи не скаржився, завжди казав, що в нього все добре, як і під час останньої розмови з рідними.
Після перемоги мріяв про житло в Києві, де б вони всією сім’єю жили довгим, спокійним і мирним життя, але не судилося…
Ми висловлюємо глибоке співчуття родині та близьким Володимира Володимировича. Ваша втрата – це втрата для всього нашого народу, який завжди пам’ятатиме подвиги своїх синів і дочок.
Вічна пам’ять Герою!