При в’їзді в Липів Ріг (якщо їхати полями), по праву сторону мосту, під яким тече Остер, відкривається розлога галявина, така зелена, аж очі вбирає. Часто бачу, як на ній два завзяті чоловіки випасають корів. Цього разу зупиняюся і знайомимося.
Пастухів звати Михайло й Ігор.
“Нас люди винаймають. Випасаємо корівок щодня з 6:30 і до 19:00. Увесь день ось тут з ними, в лоні природи, так би мовити. Вони у нас слухняні, нема такого, щоб ми на них кричали, чи вони втікати надумались. Напасуться добре, і йдуть додому, хазяйці молоко віддавати, – говорить Михайло. – Усі – липівріжські, тільки поділені: тут у нас їх шестеро, а на другому боці села – ще дванадцять”.
Поки розмовляємо, якась рудобока красуня прутко спускається до води.
“Пити схотіла, – махає рукою мій співбесідник. – Боятися нічого, вона ніколи не втопиться, корова – розумна худоба, я б навіть сказав, оці “дівчата” краще людини соображають.
А там, де 12 випасають, теж гарно: багато пагорбів і ставочок. І отам вони вже як награються! Якби ви побачили, як вони купаються! Немає крутого спуску, то вони в воду вільно заходять і хвостами обмахуються”.
“Ми знаємо усіх, як їх звати, – долучається до розмови Ігор. – Вишня, Золушка, Ласуня, Козя…. Наші корівки ніколи не б’ються. Ласку люблять, як і всі на землі. Тут уся територія, де зелень – їхня. Їдять травичку, а будяк ніколи не будуть. Воду з річки п’ють. Вони самі знають, де. Надумалась і пішла пить”.
“А отам, у річці, живе полоз, – розказують далі. – Люди бачили його велику круглу голову у водоймі, коли сідає сонце. І бобри тут є, вербову кору обгризають. А там, далі на поле, там де зарослі диких трав, водяться гадюки.”
“Є у Липів Розі Острів кохання, не чули про такий?, – запитують. – У бік від річки до нього веде доріжка, знають про “острів” не всі й дуже туди ніхто не ходить. Там шикарна галявина, де зустрічається молодь…
Усі ці гаї були панські, це все садили пани. І ми нікому не дозволяємо їх вирубувати. Там далі й Шевченковий дуб росте, якому, кажуть, біьше 500 років”.
Розповідають, що під цим дубом, приблизно в далекому 1846 році, насолоджуючись його прохолодою, любив відпочивати Тарас Шевченко, коли гостював у липіврізькому маєтку Макарових.
А, можливо, і не сам там відпочивав, а з коханою Ликерією Полусмак, яка народилася в цьому селі… Хтозна… Старезний дуб знає, але не розкаже, за своє багатовікове існування він навчався берегти таємниці.
Гарне село Липів Ріг! Як намальоване. Затишне, охайне, з барвистими голівками квітів, які виглядають із-за парканів на вулиці, з лелечиними гніздами мало не на кожному стовпі.
“Так, красуні, пора додому…”, – розвертається до своїх корівок Михайло.
Валентина ПИЛЬНИК
Фото автора
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram
