Оксана Шнейдер із Києва про загибель сина дізналася в лютому 2022 року. Він загинув на Донеччині в перші дні повномасштабного вторгнення росіян. У військовій частині пообіцяли доставити тіло в Ічню Чернігівської області, де хлопець народився і жив. Але дорогою з Бахмута до Дніпра тіло… зникло. Матері знадобилося дев’ять місяців, аби відшукати і зрештою поховати сина в рідній землі.
У травні 2024-го знайомий повідомив Анастасії Скибі з Чернігова, що її чоловік загинув на сході під час спроби евакуації. Тіла та будь-яких інших подробиць не було. Тому вже за тиждень жінка залишила вдома двох малих дітей і поїхала до місця бойових дій, аби дізнатися більше і спробувати відшукати коханого.
Відстань між цими історіями – понад два роки. За цей час вимірюється тисячами кількість українських воїнів і цивільних, котрі загинули, але не були повернуті додому. Вони вважаються такими, що зникли безвісти. Їхні тіла ще належить знайти і забрати.
У липні 2024 року у відповідному реєстрі значиться 51 тисяча зниклих – цивільних і військових. Проте експерти заявляють, що ця цифра може бути неповною.
Далі в статті – історії Оксани Шнейдер та Анастасії Скиби про їхні спроби знайти сина й чоловіка. А також коментар “Юридичної сотні” про те, що робити рідним військового, який загинув, але його тіла немає.
Тіло сина загубилося дорогою з Бахмута до Дніпра. Шукали 9 місяців.
“Мій син був контрактником. Повномасштабну війну зустрів у селищі Нью-Йорк [на Горлівському напрямку, Донецька область]. Потім вони були в Попасній, де під час бою в нього поцілив снайпер. Його повезли в лікарню у Бахмут, але через сильну кровотечу Валік помер дорогою. Відтак у морзі в Бахмуті йому зробили розтин”, – розказує Оксана Шнейдер, мама військовослужбовця Валентина Льовочкіна.
Про смерть сина їй повідомив телефоном представник Ічнянського ТЦК та СП. Але довідку видали не про загибель, а про зникнення безвісти. Матері пояснили, що біля тіла не було документів, а отже, потрібне опізнання.
Тіло мали привезти до Ічні, де неподалік, у селі Іржавець, минуло дитинство Валентина. Але минали тижні, а його не доставляли.
Згодом Оксана отримала сповіщення: “При переміщенні з Бахмута до Дніпра тіло Льовочкіна В.А. було загублено”. Більше жодних подробиць.
Жінка їздила в Дніпро. Там вона ходила Краснопільським кладовищем серед могил невпізнаних військових. Спілкувалася зі слідчим СБУ, який вів справу. Так минали довгі місяці. Зрештою все зійшлося до того, що потрібно знайти номер, який Валентину присвоїли в бахмутському морзі.
“Я зверталася, куди тільки можна. Щотижня дзвонила слідчому. Зрештою знайшла в Бахмуті дівчину-волонтерку Дашу. Тоді їй було 18 років. Її знайомий, який працював у морзі, відшукав архіви і виписав нам той номер”, – розповідає Оксана.
Маючи номер тіла, мати зателефонувала у Дніпровський РАЦС. Там їй повідомили, що тіло з таким номером справді поховане на Краснопільському кладовищі. Власне, приїжджаючи в Дніпро, жінка проходила біля могили сина, не знаючи про те.
“Я даю слідчому той номер, а він каже: немає його в базі, він іде як відомий, а у вас безвісти зниклий”, – переповідає Оксана про плутанину, яка тривала дев’ять місяців.
За її словами, Валентина поховали на Краснопільському кладовищі у Дніпрі серед неопізнаних через те, що в морзі його чомусь не зафіксували у журналі. На рідній землі Валентина Льовочкіна перепоховали восени 2022-го вже під власним ім’ям.
Оксана Шнейдер впевнена: якби не її наполегливість, комунікація і постійний пошук людей, які щось знають та можуть допомогти, її син досі лишався би серед невпізнаних.
Поїхала на схід шукати коханого. Поки безрезультатно
Анастасії Скибі з Чернігова “пощастило” менше. Її чоловік Давид був прикордонником. У квітні 2024 року Давид Скиба поїхав на схід у складі ПКШР – прикордонної комендатури швидкого реагування.
“Він був не підготовлений і стомлений, адже кордон – це одне, а бойові дії – зовсім інше. Але не поїхати не було можливості. Він був налаштований повернутися. Казав: буду будь-яким, без рук, ніг, але повернуся”, – розказує Анастасія.
Перший вихід на позиції тривав з 1 до 11 травня. Як тільки Давид вийшов на зв’язок, Настя чкурнула до нього на схід. Привезла речі, амуніцію. Дуже хотіла побачитися.
“Після дороги ми були втомлені. І я буквально повисла на ньому. Це були сльози, сум і радість одночасно. Він просив мене не плакати, а я не могла. У нього в очах був жах. Я ніколи не думала, що за 11 днів очі людини можуть так змінитися”, – згадує жінка.
14 травня вони попрощалися. Настя повернулася в Чернігів до дітей, а Давид – на позиції в околицях Первомайська.
Ще за 13 днів знайомий прислав жінці повідомлення, що Давид загинув, і порадив зв’язатися з командиром.
Аби дізнатися якусь інформацію, Анастасія писала всім, кого тільки знала. Вона вірила й не вірила в те, що сталося. А 3 червня знову поїхала на схід, цього разу – шукати коханого живим чи мертвим. Зустрічалася з офіцерами, побратимами, говорила з очевидцями трагедії.
“Мій Давид загинув 27 травня. Як мені розповіли побратими, відбувався штурм позицій, їх закидували гранатами. Давид отримав поранення в ногу. Але ще міг пересуватися. Вони відійшли до інших позицій, чекали на евакуаційний пікап. Авто приїхало, хлопці почали застрибувати в багажник. А Давид хотів у салон, двері були відчинені. А тут із дронів знову полетіли гранати, їх крили з мінометів. І так він знову отримав поранення вже обох ніг. Давида відкинуло до бліндажа, чи він самотужки туди відповз. Хлопці затягли його всередину. Але потім настала смерть…” – розповідає Настя те, що дізналася від побратимів чоловіка.
Згодом один із них розповів, що виніс тіло Давида та ще одного військового до дороги, де їх мали забрати на евакуацію до моргу. Що сталося далі – невідомо.
Наразі Давидове тіло шукають у моргах серед невпізнаних. Та поки безрезультатно.
“Я маю довести цю справу до кінця, я маю забрати його будь-яким. Я обіцяла, що не залишу його там”, – зі сльозами говорить Анастасія.
Немає тіла військового: що робити рідним
На жаль, ситуації, коли військовий гине, але його тіла немає, не рідкість. Найчастіше на це є об’єктивні обставини, коли загиблого неможливо забрати через втрачені позиції, великий ризик для життя тих, хто евакуюватиме під обстрілами й ударами дронів. Або й через вибухи чи детонацію снарядів забирати просто немає чого.
Юристка організації “Юридична сотня” Наталія Шмарко рекомендує: якщо військовий перебуває в зоні бойових дій і перестав виходити на зв’язок, потрібно звернутися до ТЦК, від якого його мобілізували, або ж до військової частини. Там мають підтвердити або спростувати статус військового: полонений чи зниклий безвісти.
Якщо жодного оповіщення не було, то працівники ТЦК мають зробити запит до військової частини, де служила людина, щоби уточнити статус. Це роблять одразу при людині-заявнику.
Коли ж родина вже отримала сповіщення “зниклий безвісти”, потрібно звернутися із заявою до найближчого територіального підрозділу Національної поліції.
Також можна надіслати лист на електронну пошту: rozshuk_znyklyh@police.gov.ua
та зателефонувати на гарячу лінію (0894) 200-18-67 або 0 800 212 151.
“За кожним фактом зникнення поліція відкриває справу. Її реєструють у Єдиному реєстрі досудових розслідувань (ЄРДР).
Обов’язково зафіксуйте реєстраційний номер заяви, а також заберіть витяг із ЄРДР, де буде зазначено прізвище, ім’я й по батькові слідчого. Також вам запропонують здати ДНК”, – пояснює Наталія Шмарко і додає інші телефони й контакти, куди ще потрібно повідомити про зникнення:
- Уповноважений з питань осіб зниклих безвісти за особливих обставин – 1698
- Національне інформаційне бюро – 1648
- Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими (ГУР МОУ) – https://koordshtab.gov.ua/
- Гаряча лінія Міжнародного комітету Червоного Хреста – https://blogs.icrc.org/ua/contacts/
Також експертка наголошує, що з червня 2024 року родини зниклих безвісти та полонених в Україні мають можливість отримувати актуальну інформацію про своїх рідних за допомогою застосунку “Дія”.
Що має зробити військова частина та ТЦК
Командир в/ч не пізніше наступного дня після зникнення військового повідомляє про це ТЦК за місцем проживання родини. Саме сповіщення командира можуть надіслати туди після закінчення службового розслідування. А потім документ впродовж 7 днів передають рідним.
Службове розслідування проводять впродовж 2 місяців. Рідні мають право отримати його копію. Для цього потрібно написати заяву на адресу частини і принести її в ТЦК. Якщо її не приймають, слід повідомити про це регіонального координатора уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин.
Отримати копію акта розслідування людина має впродовж 30 календарних днів після подання заяви.
Якщо цього не сталося, слід письмово звернутися з такою ж заявою до Генерального штабу ЗСУ за адресою: Повітрофлотський проспект, буд. 6, м. Київ, 03168.
“Але тут варто пам’ятати, що акт службового розслідування можуть не видати або видати лише витяг з нього, якщо там є інформація з обмеженим доступом”, – пояснює експертка.
Які пільги мають родини зниклих безвісти
Пільги таким родинам визначає Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”. Про них родину повідомляють представники ТЦК. Серед основних Наталія Шмарко назвала такі:
- щомісячне грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші його види (його порядок та розміри встановлює Кабмін);
- якщо на утриманні зниклого були непрацездатні члени сім’ї або діти, вони мають право на пенсію у зв’язку з втратою годувальника;
- безоплатні ліки, лікарські засоби, імунобіологічні препарати та вироби медичного призначення за рецептами лікарів;
- знижки на комунальні послуги;
- вступ поза конкурсом до державних та комунальних закладів вищої та фахової передвищої освіти на спеціальності, підготовка за якими здійснюється за рахунок коштів відповідно державного та місцевих бюджетів.
Хто шукає зниклих військовослужбовців
Пошуками військовослужбовця, який зник безвісти, займаються уповноважені на те державні органи. Це, зокрема, військова частина, правоохоронці, СБУ та інші.
“У жодному разі ми не радимо виїжджати на території, де ведуться бойові дії, щоб займатися самостійним пошуком. Також не поширюйте особисту інформацію військового в соціальних мережах, адже є багато випадків шахрайства навколо цієї теми. Ви можете спробувати сконтактувати з побратимами військовослужбовця, а також моніторити російські пабліки (фото і відео). Якщо на якомусь із них ви впізнали свою рідну людину, то варто звернутися до слідчого”, – говорить юристка.
Хто відповідає за збереження тіла військового
За передачу тіла для патологоанатомічного дослідження, перевезення до місця поховання та його організацію відповідає командир в/ч, де служила людина.
Якщо ж тіло знаходиться на тимчасово окупованій території, потрібно звернутися до відповідної районної чи обласної військової адміністрації. Актуальні контакти адміністрацій можна знайти на їхніх сайтах, перелік яких є за цим посиланням.
Після звільнення території місцева адміністрація створює спецгрупу, яка проводить ексгумацію та передає тіла загиблих військовослужбовців, їхні речі та документи.
Якщо військовослужбовця ідентифікували, то представник уповноваженого повідомляє про це рідних. І так тіло передають для поховання.
Коли ж якесь тіло не ідентифіковане, його передають судмедексперту для проведення ДНК-експертизи. Після цього інформацію про його конкретне місцезнаходження повинні мати поліція та прокуратура за місцем, де знайшли тіло.
Коли і як людину визнають померлою
Для визнання військовослужбовця померлим потрібно звернутися в місцевий загальний суд із заявою про визнання особи померлою. Це роблять, якщо минуло понад 2 роки після закінчення воєнного стану. А якщо відомі обставини (наприклад, брав участь у бойовій задачі і не повернувся), то щонайменше через 6 місяців після дати зникнення. Маючи рішення суду, рідні можуть звертатися за отриманням відповідних виплат.
автор: Наталія Найдюк
Джерело: Новинарня
