Шість місяців тому Олександр Ревтюх поставив собі мету — побити Національний рекорд України або й навіть рекорд Ґіннесса. Для рекорду Ґіннесса треба було прострибати 100-метрівку на одній нозі. Але через травму коліна чоловік змушений був відмовитися від цієї ідеї. І тоді почав тренуватися у вправі присідання на одній нозі. Це було в Орландо (США).
Півтора місяця щоденних тренувань — і ось результат. За 60 секунд Олександр Ревтюх побив свій особистий рекорд (33 присідання), присівши 34 рази.
Моєю метою було 33 присідання. Мені 33 роки, і цьогоріч відзначаємо 33-тю річницю Незалежності України, — розповів журналістці «ВЗ» рекордсмен. — Хотів конвертувати свою слабку сторону у сильну. Мій лівий бік після поранення став легким. Для присідання треба залучити кілька м’язів, я їх почав тренувати на спеціальному тренажері за океаном. Коли відчув, що зможу це зробити, зголосився на рекорд, який занесено до Національної книги рекордів України.
У 25-річному віці Олександр Ревтюх з Києва перебрався до Закарпаття. Згодом — до Сербії, де працював вихователем у реабілітаційному центрі для хворих дітей. Велика війна застала Олександра у столиці Угорщини Будапешті, де він працював в одній з компаній. Зателефонував рідним, бо насамперед хотів дати їм прихисток за кордоном. Оскільки добре знав мову, працював на кордоні перекладачем і займався як волонтер логістикою для українських біженців. Але розумів, що має стати на захист Батьківщини. У квітні 2022-го повернувся додому, а наступного місяця поповнив ряди 47-го ще на той час батальйону — на Вуглегірській ТЕС боролися з вагнерівцями.
— Ми змістили лінію фронту на три кілометри, виконавши завдання Головнокомандувача, за що наш батальйон став спочатку полком, а згодом — бригадою, — каже Олександр. — У нашому батальйоні усі хлопці були вмотивовані, до контрнаступу підібрали сильну групу бійців.
А потім Олександра і ще кількох захисників відкомандирували до Німеччини, де вони пройшли спеціальний вишкіл із керування відповідною технікою і зброєю. Коли повернувся в Україну, разом зі своїми хлопцями поїхав до лінії фронту — готувався контрнаступ. Отримали наказ — захопити ворожі позиції, що були за 500 метрів від лінії фронту, у лісовій посадці.
Попри те, що всі міни після дощу було добре видно, деякі агресори все ж таки добре заховали, — каже Олександр. — На одну з них я наступив. Мені відірвало ногу. Підбігла допомога, почалася евакуація. Мене поклали на ноші. Щойно хлопці їх підняли, дві міни спрацювали від ваги. Хлопцям посікло ноги, мені ж дало по спині. Я тоді розумів, що це кінець. Так, все боліло нестерпно, але я був притомний… Почав повзти до своїх. От тоді й зачепив лівою рукою ще одну міну. Була біля мого обличчя…
За словами Олександра, на квадратний метр на тому полі росіяни натикали по шість мін.
— 500 метрів нашої землі тоді нам коштувало восьми ніг і чотирьох рук, — зітхає воїн. — Торік, коли був контрнаступ, деякі мої побратими полягли… Свій рекорд я присвятив їм і 33-й річниці нашої Незалежності.
