Найвища міра покарання офіційно діяла на теренах України до 2001 року, хоча мораторій на неї накладали до цього кілька разів. Про те, хто був останнім страченим у вже незалежній державі, чому смертну кару скасували, та яка її історія, і поговоримо.
В Україні найвищою мірою покарання був розстріл. Вона дісталась нам у спадок від совєтського союзу. Після розпаду срср колишні республіки успадкували і кримінальний кодекс. А совєтське законодавство (потім і Українське) передбачало смертну кару за державні злочини, розкрадання майна, виготовлення фальшивих грошей, вбивства та зґвалтування.
Отож, Україна, відокремившись від союзу, почала жити за вже визначеним законом.
Поки Україна офіційно припинила застосування смертної кари (у 1997 році), в країні винесли щонайменше 1166 смертних вироків. Фактично щотижня в Україні виносили три смертні вироки, щомісяця страчували шістьох. Загалом в Україні стратили не менше ніж 612 людей. Смертні вироки виконували в двох СІЗО країни: Лук’янівському в Києві та в Дніпрі.
Мораторій на смертну кару в Україні почав діяти 11 березня 1997 року незадовго до вступу країни до Ради Європи. Однак за кілька місяців смертні вироки знову продовжили виконувати, прийшовши до висновків, що рішення про мораторій ухвалили без належної процедури. Саме тоді розстріляли Анатолія Тимофєєва.
Останній засуджений до розстрілу в Україні
Останнім, кого засудили до розстрілу, був серійний убивця з Київської області Анатолій Тимофєєв. Його звинувачували в 13 злочинах, скоєних на території України та росії.
Більшість жертв Тимофєєва були пенсіонерами, яких він жорстоко вбивав заради, бувало, зовсім смішної здобичі: іноді він йшов із хат убитих лише з пляшкою спиртного.
Перше вбивство Тимофєєв скоїв 11 вересня 1991 року у Броварах. Маленький на зріст, але міцний, з дуже сильними руками, він легко залазив у будинки через кватирки. Того дня він заліз у дім старенької жінки на вулиці Челюскінців. Щойно почав нишпорити по полицях, як у дім неочікувано повернулася господиня. Тимофєєв сховався і став прислухатися. Тоді вибрався зі схованки, на кухні знайшов залізяку, підкрався до господині та оглушив її. Але позаяк ще не знайшов здобич, зняв із себе пасок та задушив жінку. А потім, не поспішаючи, перевернув усе в домі догори дриґом, знайшов трохи грошей та золоті прикраси і забрав їх. А щоб остаточно замести сліди, підпалив будинок.
Після цього Тимофєєв ненадовго зачаївся. І вкотре вирішив позбавити життя людину аж за рік — 20 квітня 1992 року. Перший раз у той день о 9:00, коли заліз у будинок — справа не пішла. Тому через пів години знову заліз у інший порожній дім, і знову намарне.
Об 11:00 він обікрав будинок (третій), взяв небагато грошей і 20 шерстяних хустинок. Але не заспокоївся і село не кинув. О 17.00 він заліз до будинку, де жила самотня жінка. На жаль, вона повернулася додому і потрапила під удар убивці. Проте Тимофєєв не врахував, що після завданих ударів жінка виживе та ще й свідчитиме у суді.
Після другого нападу, відчувши безкарність, Тимофєєв активізувався. Уже за тиждень, 28 квітня, він приїхав у Корніївку Баришівського району. Після обіду заліз у будинок бабусі. Далі все йшло за попереднім сценарієм — у дім неочікувано повернулася господиня і він вирішив її вбити. Потім підпалив будинок і втік.
З кожним новим епізодом Анатолій Тимофєєв ставав усе зухвалішим та переставав боятися свідків. Так, 14 серпня 1992 року в одному з сіл на Київщині зранку він здійснив дві крадіжки, але лишився незадоволеним здобиччю та заліз у третій будинок. Там його побачили люди, але Тимофєєву вдалося втекти, хоча з села він не поїхав. Поблукав околицями і заліз у четверту оселю. Там знову вбив людину. А потім довелося перебратися на Вінниччину, бо коли тікав — загубив документи.
Наприкінці літа 1992 року Тимофєєв відчув, що поліція вийшла на його слід та переїхав до росії, де жили його теща та дружина. Там він вчинив подвійне вбивство, задушивши двох бабусь.
Наступне вбивство він скоїв за алкоголь. Тоді Тимофєєв викрав чотири пляшки горілки, при цьому вбивши двох людей.
19 вересня 1992 року чоловіка затримали на станції метро Київська у москві. Він особливого опору не чинив та розповів про свої злочини слідству. Опісля його етапували до України.
Анатолія Тимофєєва визнали особливо небезпечним злочинцем та засудили до смертної кари. Він був останнім страченим в Україні.
Після розстрілу Тимофєєва Україну могли виключити з Ради Європи. Тому з кінця 1996 року в країні вже нікого не страчували. 30 грудня 1999 року Конституційний суд визнав, що смертна кара суперечить Конституції. Опісля Верховна рада внесла зміни до Кримінального кодексу, якими остаточно виключила смертну кару з офіційного списку покарань.
Смертна кара зараз
Сьогодні 55 держав все ще залишаються прихильниками страти як вищої міри покарання. Серед них п’ять держав, які стратили найбільше людей у світі за 2022 рік: Китай, Іран, Саудівська Аравія, Єгипет і США.
Чим насправді є смертна кара?
Це вбивство, яке дозволяє й виконує держава. І, згідно з новою доповіддю Amnesty International, упродовж 2020 року — поки світ боровся за кожне життя в умовах пандемії — 18 держав скоїли 483 вбивства. Це число, однак, не враховує ймовірні тисячі вбивств у Китаї, а також невідому кількість вбивств у Північній Кореї, Сирії та В’єтнамі. Ці країни засекречують ці дані як державну таємницю.
У суспільства не склалося єдиної думки про те, чи потрібна смертна кара.
За
Деякі люди стверджують, що варто засуджувати до смертної кари, буцімто страх перед покаранням буде додатково стримувати злочинців. Прихильники смертної кари вважають, що її потрібно застосовувати за вбивство — мовляв, забрав життя — заберуть твоє.
Проти
Інші ж зауважують, що страта за будь-який злочин порушує права людини й максимальне покарання у такому разі має передбачати довічне ув’язнення. Один з аргументів проти смертної кари — судові помилки та корупція в судовій та правоохоронній системах.
Катерина Ткаченко
Джерело: Сіль медіа
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram
Приєднуйтесь до нашого Ютуб-каналу та слідкуйте за останніми новинами Ніжинщини
