Нагрудним знаком Головнокомандувача «Золотий хрест» нагороджуються особи рядового та сержантського і старшинського складу Збройних Сил України за проявлену мужність і успішне виконання завдання під час бою. Олександр Максимець з Ніжина вже вдруге нагороджений цією почесною відзнакою. Про війну, про нагороди та про рідне місто спілкувались журналісти нашої редакції.
– Олександре, це вже ваш другий «Золотий Хрест». Перший ви отримали під час наступальної операції на Бердянському напрямку в 2023 році. Які події передували отриманню другої відзнаки та де вони відбувались?
– «Золотий Хрест» ти отримуєш лише один раз. – Розповідає Олександр. – А в подальшому до нього додають Золоту дубову гілку. Це аби не походити, зрештою, за кількістю медалей та орденів на Брежнєва, – жартує захисник.
– А за що отримав … Та хто зна, за що … Нас за рік тричі подавали на нагородження, але, на жаль, в ЗСУ склалась така система, що доки нагороди не отримають «правильні люди», плюс штаб: всі оперативні офіцери, всі планувальники і т.п., – то до безпосередніх виконавців черга не доходить і переноситься на наступний квартал. І так може бути до безкінечності. Коли Ротний візьме всю волю в кулак і заявить про своїх бійців – тоді щось буде. Ми весь рік по всій лінії фронту робили так би мовити військовий медійний контент для телеканалів і соцмереж, який ви часто бачили і обговорювали: нас кидали в гарячі точки – десь вдало, десь не дуже. І от нарешті, завдячуючи нашому командиру, нас відзначили.
– Що для вас значить ця нагорода, до чого стимулює?
– Для мене це нагадування, що я зробив для того, аби Україна жила. І те, що міг зробити… Але не зміг, не встиг, не пощастило…
Так вийшло, що я перший з ніжинців, хто нагороджений двома «Золотими Хрестами». Можливо в подальшому передам цю нагороду в музей. Дубова гілка це звісно не орден але знаю точно, що вона вартує більше, ніж всі ордени на бравих грудях деяких офіцерів. Прийде час і розповім, за що нас нею тричі мали нагородити, але відстрочували і найцікавіший момент, коли все-таки вручили.
– Скільки часу ви вже в ЗСУ?
– З 25 лютого 2022 р. Скоро буде вже три роки … Ніколи не забуду той день. Це був один з найгірших днів мого життя. Тоді зустрілися з ворогом вже не на далекому Донбасі, а там, де все дитинство збирав гриби, катався на велосипеді. А вдома лишалися близькі та рідні … Мало хто зараз усвідомлює, що тоді могло бути. Потім дні сплелися в місяці, місяці в роки, все переміщалося. Так Бог і дав мені дожити до цих днів. Бувало усякого, але нікому не бажав би пережити подібне.
– З чим би хотіли звернутися до ніжинців?
– З чим би хотів звернутися?…Розповім Вам одну історію. Нещодавно пролягав наш шлях на північ. План роботи трохи змінився, і мені вдалося умовити офіцерів заїхати на декілька годин до Ніжина. Двоє з них є уродженцями Львова і Луцька – а там норов такий: думають, що Україна – це лише Галич і Волинь. От я і вирішив показати їм, де творилась історія України 17-18 століття. Нас гостинно зустрів ректор нашого університету. Друзі провели кавовий екскурс по чудовим закладам старовинного міста, по вулиці Гоголя. Гості були в захваті від відкритості, освіченості, доброти і щирості людей, яких зустрічали. Від церков та історії.
Але … Було одне але … Цитую мовою оригіналу . “Які чудові люди, як їм тут тяжко жити – це бидло їх задавить …”. Можливо так співпало але це був Сором … Шановні ніжинці, а особливо молодь! Не будьте ” бидлом”! Якісь бійки, пияцтво на лавках із-за 200 гривень на площі біля фонтану. Це центр міста … Якісь «мамкіни бородаті бандіти» щось «рішають» біля чорного ходу до Космосу. Мені згадалися темні часи початку 2000-х. Ніжин почав поступово перетворюватися на Донбас без війни.
Любіть своє місто поважайте себе і один одного. Не занурюйтесь в морок 90-х та 2000-х років. Повірте, тоді романтики не було. З 2015 і до війни було в рази краще. Ці слова, можливо, утопічні і ніхто їх не почує, але саме це я хотів би передати ніжинцям. Адже любов до тих місць, де ти живеш, любов і повага до людей, серед яких ти живеш, – і є запорука успіху. Індивідуальне зростання і процвітання можливе. Але якщо навкруги морок та культ життя одним днем – то майбутнього не буде. Раджу всім відвідати невеличкі міста Донбасу – ви все побачите і зрозумієте самі …
На закінчення нашої розмови Олександр додав:
– Не варто боятися служби адже як сказав наш Ротний: «Служба не означає 100% смерть. А от тікати, ховатися, викручуватися – 100% ганьба». Адже так, як весною 2022 нам вже не пощастить. Потрібно зараз утримати цю лінію, тому що далі – потоп, який жодні міжнародні конвенції по правам людини не стримають …
Спілкувалась Наталія РУЛЬОВА
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram
Приєднуйтесь до нашого Ютуб-каналу та слідкуйте за останніми новинами Ніжинщини
