Це неймовірна історія, яка була варта та мала потрапити на сторінки історичного роману, що, згодом і відбулось. А сталася вона у далекому 1942 р. під час радянсько-німецької війни з Павлом Єреськом, уродженцем сел. Семенівка (нині Новгород – Сіверський район), 26-річним військовим лікарем 3-го рангу, який брав участь в обороні Севастополя.
3 липня 1942 р. через дезорганізацію відступу радянських військ та неналежну організацію евакуації військових Єресько та ще троє вояків, рятуючись самотужки, знайшли шлюпку на веслах та вирішили відплисти від берега з мису Херсонес, сподіваючись долучитись до своїх у Балаклаві. На все-про-все мали флягу брудної, проте прісної води, яку набрали у вирві від артвибуху та три банки рибних консервів. Доєднатися до своїх так і не вдалося, бо з берега постійно вівся загороджувальний вогонь. Хтось з бійців мав плащ-намет, який їм слугував за вітрила та захищав від сонячних опіків. Як не економили, а їжа та вода закінчилась за три дні. Далі військові почали потроху вживати морську воду: спочатку ковтками, а на 5-й день вже пили її без обмежень. Хоча воду знезаражували, бо у лікарській сумці Єреська був антисептик – пантоцид. Відчуття голоду притупилось на 7-й день.
Щоб берегти енергію та сили – говорили і рухались по мінімуму. Стан здоров’я погіршувався, особливо одного з бійців, адже під час обстрілу він був поранений. Чоловіки почали бачити галюцинації. Всі, з ким був у шлюпці Павло Єресько, померли на 19 (Олександр Потамошнев), 24 (Семен Попов) та 30 (Олександр Михайлов) дні дрейфування.
Тільки у серпні біля узбережжя Туреччини Єреська, напівживого та вщент виснаженого підібрав турецький пасажирський пароплав, командування якого передало Павла турецьким військовим. За час вимушеного голодування він втратив у вазі понад 20 кг. Як лікар розумів, що має поволі виводити свій виснажений організм з цього стану, тому декілька днів пив тільки солодкий чай. Потім потроху став вживати й бульйони та супи. Його організм довго не приймав м’ясної їжі – після вживання з’являлись болі у шлунку. Вага відновилась за 4 місяці. А нормально посолена їжа ще не один рік здавалась прісною. Шкіра ж декілька тижнів була вкрита шаром солі, який довго не змивався. Турки називали його караманом – героєм, пропонували йому залишитись та продовжити службу в Туреччині, навіть призначили «зарплату» у 120 лір, проте Єресько прагнув потрапити додому. За деякими джерелами він майже 1,5 року знаходився у турецьких таборах для тих, хто має бути інтернований. Його поверненню посприяв його брат – Тимофій, який на тоді теж воював та визволяв Болгарію і зовсім випадково дізнався про цю неймовірну історію, яка сталась з його братом. Він звернувся до посольства з клопотанням про повернення брата. Коли Єресько все ж таки повернувся на батьківщину, — продовжив службу флагманським та військлікарем у різних шпиталях, отримав звання «Заслужений лікар України». Свій досвід виживання та тривалого голодування організму людини при вживанні морської води виклав в однойменній науковій роботі.
Ця неймовірна історія нашого земляка потрапила на очі письменнику Василю Кучеру, який працював з архівами періоду радянсько – німецької війни. І він так нею захопився, що вирішив саме цей випадок з життя Павла Єреська покласти в основу його історичного роману «Голод», який побачив світ у 1961 р.
Сам же Павло Іванович Єресько прожив до 90 років.
Джерело: https://chernihivregion.travel
