Вперше, коли чуєш назву цього села, відразу виникає купа думок в голові, що ж воно за назва така і звідки пішла?
Щоб дізнатися все про назву села і про людей, які живуть в Тертишниках, що недалеко від Носівки вирушаємо в подорож по колишньому Носівському, а зараз Ніжинському району в село Тертишники. Село знаходиться за 12 кілометрів від Носівки по Прилуцькому шляху та за 7 кілометрів від залізничної станції. Утворилось село серед степу і забудувалось під впливом колективізації. Місцеві жителі розповідають, що у ті роки зігнали всіх жителів з хуторів, які були розкидані поблизу теперішніх Тертишників, щоб створити одне село.
Спочатку воно мало бути неподалік залізничного вокзалу, але на цьому місці була збудована хата голови колгоспу Михтода. Тож щоб не перебудовувати і не переносити хату, почали розбудовуватись поблизу.
Село малолюдне, по дорозі нікого не видно, біля приміщення старостату йде прибирання території, тут знайомимось з новопризначеним старостою Тертишницького старостинського округу Вікторією Кобизькою. Вона і познайомила нас з своїм селом, його історією та людьми. Сама Вікторія народилась тут, в селі Теритишники, 30 липня 1973 року, у звичайній працьовитій сім`ї. Мама трудилася в бібліотеці, а тато в Києві на будівництві. Ходила в місцеву школу, яка була гарною, сонячною з великими вікнами.
На жаль, від неї нічого не залишилось. У 1981 році сім`я переїхала до Києва. Там Вікторія закінчила 158 Київську середню школу, потім з відзнакою училище, а потім електротехнічний технікум. Після того, як вийшла заміж, переїхала жити до чоловіка у село Яблунівку. Після його смерті повернулася в рідне село до дідуся. Працювала завідуючою сільським клубом 13 років. 13 вересня Вікторію Кобизьку призначили на посаду старости Тертишницького старостинського округу, до якого входять три села: Тертишники, Яблунівка і Ясна Зірка. Після призначення розпочала свою роботу з облаштування робочого місця, прибирання території, адже треба, щоб людям було куди прийти і отримати пакет послуг, які надає старостат, щоб було тепло, затишно і зручно. Роботи дуже багато. Першочергово – задовольнити потреби жителів старостату, вислухати, порадити, допомогти. Інтернету в селі поки нема, був пошкоджений на початку повномасштабного вторгнення, але зараз працюють над його відновленням. Треба зробити дорогу, бо дуже розбили, не ходить до села і автобус, але люди просять, щоб ходив хоч двічі на тиждень. Теж у планах старости знайти шляхи вирішення цих питань спільно з головою Носівської громади Володимиром Ігнатченком, який підтримує в усьому та допомагає. Вікторія знає про свій старостат все, історію, проблеми як старостату, так і людей. Йдучи селом, показує місце, де колись стояла її красива з великими вікнами школа, де був садок, де стоїть закритий клуб, приміщення старостату, занедбаний непрацюючий магазин. До речі, жодного магазину в селі нема, тільки виїзна торгівля. Колись було поштове відділення, відділення Ощадбанку.
Багато в селі покинутих хат, люди вимирають, молодь виїжджає. У селі є один хлопчик, шкільного віку, його зустрічаємо на одній з вулиць – катається на велосипеді. Збереглися назви «кутків», тут є «Мундерівка», «Зубоскалівка», «Пришивайлівка», «Лободівка», «Прилуцький Шлях”, або просто «Шлях», «Захватівка». Йдемо на кладовище, де збудована капличка «Святої Покрови», її будівництво організували брати Прищепи, Петро Сидора, священник, відомий уродженець села Тетришники, гроші на будівництво збирали всім селом, допомогла родина Власенків, фермери, а також вихідці із села. Оскільки, в селі нема церкви, то всіх померлих відспівують у капличці.
Завідує капличкою Євгенія Куциба, або просто баба Женя, як називають її в селі. На кладовищі перше захоронення датується 27 листопада 1949 роком, тут же і братська могила. Староста розповіла, що після війни, коли жінки пололи буряки, познаходили останки воїнів, які загинули під час війни, зібрали і захоронили їх в одній могилі на кладовищі.
Весь час, що ми спілкувались з Вікторією, в неї не замовкав телефон, телефонували з різних питань, але основне було – оранка городів на посів. Все село чекало трактор, який повинен був приїхати від орендаря паїв. Староста і жителі села вдячні фермеру за допомогу, адже він завжди з розумінням ставиться до кожного прохання і вчасно приходить на допомогу. Ось і зараз, у визначений час, загуркотів у селі новенький, синій трактор з плугами. Швиденько активізувалося село, зібрались біля поля, щоб нічий город не пропустив тракторист. Із кабіни трактора посміхається тракторист Микола Мельник. Староста показує, як краще заїхати на городи. Загуркотіла техніка і поїхала виконувати давню роботу хліборобів, бо від вчасно посіяного зерна залежить майбутній врожай. Погомоніли люди і пішли по домівках, поратись по господарству, заспокоївшись, що техніка приїхала вчасно. А ми зі старостою з’ясовуємо версії виникнення назви села.
Місцеві жителі розповідають, що коли виникло питання про назву, жителі зібрались на збори і пропонували свої варіанти. Серед них була і пропозиція назвати на честь діда старожила, на прізвище Тертишник. Дід був поважною людиною і затребуваним шевцем: чинив шкури, шив одяг і фактично одягав все село. Тому на його честь і назвали. Цю версію виникнення назви розказав Максим Юхимович Руденко, 1919 року народження, який був очевидцем тих подій. Село було засноване у 1929 році. Ще одна версія походження назви села – легенда, яку переказують з покоління в покоління. Село Тертишники – одне з найбільш давніх поселень, яке своїм корінням сягає ще дохристиянської Русі. Тертишник – тертий, досвідчений, або з військової термінології «тисячник» – командир тисячі. За часів язичницької культури тертишниками називали впертих, наполегливих і працелюбних людей, які вміли запалити вогонь тертям скалок. Ще тертишник у давні часи – ситечко для відокремлення зерна від домішок. Існує ще одна версія назви села, яку теж знають і переказують сільчани. Коли в Носівці відкрили цукровий завод, де не було ще бурякотерок, то терти буряк вручну запрошували людей з сусідніх сіл. Ось тому і пішла назва від слова «терти». Ось так невеличке, мальовниче село має стільки цікавих переказів та легенд щодо своєї назви.
А ще живуть тут працьовиті, щирі, гостинні, творчі люди. На сьогодні в селі проживає до сотні людей, найстарішому жителю – 84, наймолодшому – 1 рік. І найбільше мене вразило, що вони дружні, ніби одна сім`я. Турбуються, допомагають один-одному. Спокійно і тихо тут, після довгоочікуваного дощу, люди господарюють по своїх садибах та городах, тільки трактор порушує тишу, виконуючи свою роботу, переїжджаючи з городу на город…
Спілкувалась Марина Ігнатенко
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram
Приєднуйтесь до нашого Ютуб-каналу та слідкуйте за останніми новинами Ніжинщини