«Треба завжди налаштовуватися на життя. Воно – найголовніше. А ще допомога побратимів та рідних», – говорить Дмитро Кадиков, який втратив на війні обидві ноги.
Ми розмовляли з Дмитром, коли він лікувався у Чернігівському госпіталі. Тут щиро й від душі піклуються про наших воїнів. Керівництво, лікарі, персонал – дуже фахові. З пораненими бійцями розмовляють психологи. А кухарі готують смачні й корисні страви. Бажаємо всім стійкості, якнайшвидшого одужання, наснаги й Перемоги.
– Дмитре, як для вас розпочалося повномасштабне вторгнення?
– 24 лютого нас за місцем проживання зібрали у військкоматі. А потім відправили у Чернігів. Протягом усієї облоги міста ми його захищали. Воював у 119-й бригаді тероборони, стояли з боку Масанів. Під час оборони Чернігова мені пощастило – я не отримав поранень. Після відходу російських окупаційних військ із Чернігівщини продовжив службу. В грудні 2022 року був на Донецькому і Луганському напрямках, у Білогорівці та Серебрянці, до квітня 2023-го року. Потім наш батальйон потрапив під ротацію.
Після цього служив на кордоні Чернігівської області біля Сновська. А в березні цього року потрапив на Покровський і Курахівський напрямок. Був водієм. Ми наїхали на протитанкову міну. В результаті втратив ноги…
Тепер вживаюся в нові реалії життя. Треба вистояти, витримати.
– Здаватися не збираєтеся…
– Так. Я оптиміст і реаліст. Якщо так трапилося, з цим треба жити.
– Перебувати на таких точках означає, що кожна хвилина могла бути останньою?
– Звісно. Ми виїжджали, вибираючи час, щоби було більш-менш безпечно. Возив хлопців на позицію, з позиції. Що в першу каденцію, що в другу їздив і на вантажних машинах, і на легкових. Коли стояли під Сновськом, на позиції можна було доїхати тільки на ГАЗ-66. Бо багнюка навколо… Техніку ми, бувало, й знаходили, й самі ремонтували.
– Військові об’єднуються, допомагають один одному, існує ціле військове братство?
– Це правда, там зовсім інший світ.
– Як на позиціях? Довелося хоч трохи нормально спати?
– По-різному. У час першої каденції мешкали в селі, хоча там були постійні обстріли і якраз по будинках. Танки, артилерія… Скидали й запалювальні снаряди. Дронів у такій кількості тоді ще не було. А от у другій каденції дронів було вже стільки, що без РЕБів їздити було н еможливо.
– Що було найстрашніше, найбільше вразило?
– Повторюся, що я реаліст і прекрасно розумів, куди я йду і що можу там побачити. Що можна загинути в будь-яку мить. Із поля бою намагалися винести і поранених, і полеглих. Хоча то не дуже просто… Але хлопці старалися це зробити. Коли я працював пожежним – 17 років у ДСНС, то бачив загиблих у вогні й від вогню. Тож морально був готовий до всього.
– Мабуть, це до певної міри вам допомогло не впадати у відчай?
– Там впадати у відчай не можна, якщо так станеться, то це вже все.
– А як триматися?
– Налаштовуватися на життя. Бо воно – найголовніше. А ще – допомога побратимів. І рідних людей.
– Чи можна звикнути до обстрілів?
– Через деякий час насправді можна втратити пильність, і це дуже погано. Люди морально втомлюються й не звертають увагу на небезпеку, це може коштувати життя.
– Переживаєте, що так сталося?
– Я живий. Це головне. І я робив усе, що міг, що від мене залежало.
– У вас уже є протези?
– Так, і я вже ходжу на них. Війна стрімко змінює наш світ, багато воїнів, є й цивільні, які втратили кінцівки. Це новий вимір. Тримаємося.
– Ваша дружина завжди поруч.
– Так, Оксана мене дуже підтримує. Коли мене привезли пораненого 25 квітня у Запоріжжя, 27 квітня вона була
уже біля мене. Щодня Оксана зі мною у всіх лікарнях. Приїхала й до Чернігівського шпиталю, де я зараз лікуюся. Дві наші дорослі доньки Вікторія та Анна теж підтримують і додають настрою. Вікторія, до речі, вивчилася на пожежного. Анна навчається в університеті в Ніжині.
– Як ви бачите своє майбутнє?
– Наразі потрібно долікуватися. Маю ще й проблеми з рукою. Ми лежали в палаті з Сергієм Астаховим, який був із нами у машині, коли вибухнула протитанкова міна. Йому ногу врятували. А в інших хлопців були не дуже важкі поранення.
Джерело: “Трудова Слава”, Людмила Забаровська, Віра Солодка
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram
Приєднуйтесь до нашого Ютуб-каналу та слідкуйте за останніми новинами Ніжинщини
