Зерно – хоч і важливий елемент продовольчої безпеки України, та все ж не хлібом єдиним живе держава. Скажімо, ті ж таки овочеві культури займають чималу нішу внутрішнього споживчого ринку, та й не лише внутрішнього. Основним завданням науковців дослідної станції «Маяк» Інституту овочівництва і баштанництва Національної академії аграрних наук України є селекція, підтримка асортименту та вирощування достатньої кількості насіння овочевих культур.
В умовах війни селекціонери наукової установи є одними з гарантів продовольчої безпеки держави, а насіння вітчизняної селекції складає реальну конкуренцію дорогим іноземним гібридам. От тільки держава, попри війну, поводиться з наукою, як зла мачуха, фінансуючи її за залишковим принципом.
Овочі – їх профіль
Дослідна станція «Маяк» у Крутах широко відома в Україні як установа, де зберігають сорт «ніжинський огірок». Основна спеціалізація установи – основних і малопоширених овочевих рослин. Простою мовою, основні – це ті, що входять до борщового набору, як то ріпчаста цибуля чи огірок, а малопоширеними є пряно— смакові, салатні, зелені, ароматичні, делікатесні, різні багаторічні види тощо. «Маяк» славиться на всю країну тим, що займається малопоширеними овочевими рослинами.
«Таких рослин, з якими ми наразі працюємо, нараховується понад 50 видів, – розповідає молодший науковий співробітник установи Олександр Позняк. – Тобто понад 50 сортів малопоширених рослин занесені до державного реєстру. Найбільше сортів створено по різних видах салатів: головчасті, листкові, стеблові, ромен. Із пряно-смакових – це коріандр, індау, дворядник. Останні дві рослини відомі українцям як рукола – відповідно широколиста і дикоросла. Донедавна ці рослини закуповувались переважно за кордоном, зараз наш ринок насичений сортами і продукцією руколи».
Науковцями дослідної станції було створено три сорти васильків справжніх, більш відомих як базилік. А ще тут селекціонують такі делікатесні рослини як фізаліс опушений, ягоди якого схожі на помідори і які можна використовувати як замінник родзинок. Є також і овочева форма портулаку городнього.
«Портулак відомий як бур’ян, який важко звести з городу, – каже селекціонер Олександр Позняк. – Овочевий вирізняється більшою масою та свіжістю продукції, а його смак нагадує зелений горошок».
Звісно, особлива гордість і бренд дослідної станції – це «ніжинський огірок». Цей стародавній місцевий сорт огірка на піку своєї популярності експортувався в десятки країн зарубіжжя.
За словами «хранителя» сорту Надії Птухи, цьому сорту щонайменше 300 років.
В окремі роки ніжинський завод приймав до 12 тисяч тонн плодів. Корнішони йшли на експорт, а у більшості великих міст колишньої російської імперії солений ніжинський огірок продавали прямо в бочках перед магазинами.
За словами селекціонера, секрет особливого смаку криється в самому сорті, воді та рецептурі. До речі, про рецептуру: науковці запанентували чотири рецепти соління. Смак огірка з «Маяка» – не передати словами. Це насправді божественно! А якщо до цього огірочка те ще й сальця підрізати, та під чарчину, а ще цибульки…
До речі, про цибулю
Науковий співробітник дослідної станції «Маяк» Любов Петрівна Фесенко присвятила селекції цибулі 38 років, вивела сорти, якими може пишатись.
«Ось ця кругла – це «Чайка», а ця продовгувата – «Галичанка», — показу, тримаючи в руках здоровенні головешки цибулі науковець. – Сорти майже однакові за своїми показниками, єдине, що «Чайка» лежить краще».
В середньому ці сорти цибулі дають 40 тон з одного гектару. І це – без поливу! Але знову ж таки, все це умовно, оскільки врожайність цибулі залежить від погодних факторів.
«Цього року була пізня затяжна весна, сіяли ми цибулю пізно, – розповідає Любов Петрівна. – А це ж теплолюбна рослина, її Батьківщиною є Іран, Ірак, Афганістан, тож тепло є важливим фактором для її врожайності».
Сорт цибулі «Заграва» має фіолетове забарвлення і напівсолодкий смак. На полі цей сорт росте із насіння.
За словами Любові Фесенко, якщо є терпіння та бажання, то вже до 1-го вересня «Заграва» з насіння досягне такого ж розміру, що із сіянки.
Окрім ріпчастих сортів цибулі, науковці «Маяка» селекціонують та підтримують її багаторічні види, як— от цибулю слизун.
«Це – цибуля на зелень. Вже в лютому вона починає відростати, у кінці березня її можна споживати, – каже селекціонер. – А ось, – показує на цибулю з дещо меншим за шириною листком, – цибуля запашна. Цибуля батун у п’ять разів економічно вигідніша за ріпчасту, – продовжує Любов Петрівна. – Її посадив – і вона росте впродовж 7-10 років. Невибаглива, зимує у відкритому ґрунті».
Цікаво, що на полях дослідної станції абсолютно не використовують хімії. По-перше, немає на це грошей. До речі, їх часто не вистачає навіть на елементарну прополку міжряддя, тож науковці зазвичай роблять це звичним дідівським способом – мотиками. По-друге, відсутність добрив, стимуляторів, інсектицидів та гербіцидів дає гарний селекційний фон. Виживає, як то кажуть, сильніше. Відтак сорти виходять стійкими до різних хвороб.
Виживають як можуть
Селекція – річ довготривала. Це не просто посіяв-виростив-зібрав, тут треба науковий підхід і час. Так, на створення нового сорту традиційними методами у науковця може піти від восьми до п’ятнадцяти років! 15 років – це вік підлітка. Якщо робити проект на готових лініях, то це в середньому 3-5 років! Тому все, що створюється, є цінним для кожного селекціонера. Це – його дітище, якому він присвятив багато часу, нервів та власного життя! Тому зазвичай справжні науковці є ентузіастами власної справи і, навіть не маючи гідної оплати праці, продовжують займатись тим, що потрібне науці, але, на жаль, нині не цінує держава.
Так, при мінімальній річній потребі у фінансуванні 1,5 мільйона гривень Національна академія агарних наук виділила всього 350 тисяч гривень, тобто менше, ніж чверть від мінімальної потреби. Як на 350 тисяч гривень вижити 14-ти працівникам установи – незрозуміло. А виживають тут за рахунок власної діяльності – насінництва та співпраці з аграрними компаніями. Про останнє краще мовчати, оскільки земля – це прерогатива тих, хто сидить на верхах, наука ж із того нічого не має.
А от насіння «Маяка» закуповують більшість відомих вітчизняних брендів, які займаються продажем насіння овочевих рослин. Дослідна станція також виконує замовлення приватних споживачів – городників і дачників, намагаючись задовольнити всі запити. Ця робота відбувається переважно взимку. Все вирощене насіння реалізовується і на складі не залежується.
«Нам краще працювати по попередньому замовленню, оскільки асортимент нараховує понад 50 сортів, – розповідає особливості маркетингу молодший науковий співробітник установи Олександр Позняк. – Партії у нас невеликі, але асортимент ми намагаємось підтримувати широкий».
Державницьке діло, от тільки державі це не потрібно. Бо від широкого асортименту селекційних сортів наукова установа сама ж і страждає. Все через великі реєстраційні збори, адже вони мало залежать від того, чи ти виростиш по одному кілограму різних овочевих сортів, чи 10 тисяч тонн пшениці – доводиться платити за кожен сорт. Раніше ці платежі були, хоч і в загрузку, але підйомними для «Маяка», а після того, як кілька тижнів тому наш рідний Кабмін ввів у дію Постанову про підвищення плати за послуги державного сортовипробування та підтримання чинного патенту, асортимент сортів доведеться значно звузити. Мало того, що зросли суми за послуги, так ще й зменшили пільги для державних наукових установ, які фінансуються з державного бюджету. Якщо раніше це була пільга 5-10%, то зараз наука мусить платити 20-40%, при відповідному зростанні цін.
Якщо держава не змінить політики, то вітчизняна селекція зникне
На переконання науковців, це призведе до зменшення сортів та занепаду насінництва з подальшим його знищенням. Дослідна станція «Маяк» не в змозі сплачувати навіть за ці формальні послуги. Підтримувати асортимент і такий набір сортів буде практично неможливо. Найбільш прикро те, що для нардепів-мажоритарників ці проблеми надто чужі та далекі, їм нецікаво, як буде розвиватись вітчизняне насінництво. Значно простіше обробляти 300 гектарів чорноземів наукової установи по договорах співпраці й смішних сумах допомоги.
Не болять ці проблеми і верхівці Національної академії аграрних наук України, яка живе, як у Бога за пазухою, бо орудує сотнями тисяч гектарів родючих українських земель. А от низові науковці, які займаються селекцією в полях, заледве зводять кінці з кінцями. В якійсь недалекій європейській країні такі люди мали б усе, натомість їздять з обшарпаних кабінетів на поля в сусідні села велосипедами, ще й дослідні ділянки вручну обробляють. Воістину, українська наука – справа ентузіастів! Завдяки цим людям ми маємо якісне вітчизняне насіння овочів, а головне – воно значне дешевше за голландські сорти. Зникнуть українські сорти, іноземці підіймуть ціни, а овочівництво стане цілковито залежним від імпортного насіння. Реалії хоч і песимістичні, та все ж наші науковці сподіваються на те, що держава не допустить зникнення сортів, повернеться обличчям до науки і почне фінансувати її за потребою. Адже селекція – це вагома складова продовольчої безпеки країни.
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram