6 грудня 2022 р. у відділі «Музей історії Ніжина» Ніжинського краєзнавчого музею імені Івана Спаського почала працювати виставка «Цеглини історії Ніжина». Де представлена майже сотня зразків історичної цегли, бруківки, пічних кахлів із приватної колекції керівника Ніжинського центру туризму і краєзнавства учнівської молоді Ігоря Гребінникова.
Більшу частину цієї колекції кілька місяців тому він подарував ніжинському музею. Зважаючи, що сам Ігор Олександрович нині проходить курс реабілітації після важкої хвороби, головний зберігач фондів НКМ ім. І. Спаського Тетяна Брязкало поспілкувалася із його колегою, методистом Ніжинського центру туризму і краєзнавства учнівської молоді Іриною Ровенчин.
–Пані Ірино, розкажіть про ідею створення цієї колекції.
–По факту ця колекція народжена силами всього ніжинського туристичного центру. У нас існувало щось на кшталт музею – приміщення, кули привозилися експонати в рюкзаках, як-то кажуть, з коліс. Деякі з тут представлених експонатів приїхали до Ніжина якраз у туристичних наплічниках.
Узагалі ж, ідея формувати колекцію цеглин із клеймами народилася на початку 2000-х років, коли ми отримали приміщення на вул. Братів Зосим під туристичний центр. Туристи – люди вкрай допитливі. Й ось Ігор Олександрович насамперед поліз на горище обстежити приміщення, яке нам дісталося, і там була знайдена цеглина з клеймом – прізвищем КИРИЛЕНКО. Ось вона й започаткувала нашу колекцію. І потім де б ми не були, де б не ходили Ніжином, – ми завжди оглядали різні звалища цегли або якісь будівництва, де руйнували старі стіни, й шукали цеглу з клеймами. Так колекція поступово приростала все новими екземплярами. Деякі, як уже я сказала, знаходили на горищі.
Сьогодні я принесла й подарувала Вашому музеєві ще одну цеглину з клеймом у вигляді хрестика. Я й до її знахідки казала Ігореві Олександровичу, що є така цегла. Він відповідав, що про таку чув, але ще не бачив. Саме цю було знайдено на горищі будинку на вул. Гребінки, коли наша родина придбала собі тут стару хату. Цегла, ймовірно, місцева, бо я пам’ятаю такі цеглини ще з дитинства, коли гралися поблизу колишнього пивзаводу на вул. Синяківській. Там була якась стіна і ми, дітлахи, по ній бігали. Й зустрічали таку цеглу.
Деякі цеглини знаходили, коли під час сплаву річками на байдарках приставали до берега на ночівлю і натрапляли на місця, де місцеві мешканці чи інші туристи розводили багаття, використовуючи підручні камені – в т.ч. цеглини. Ми їх оглядали– декілька з них трапилися саме з клеймами. Витягали їх із згарища, відчищали і забирали із собою.
-Тобто, фактично, колекція сформувалася протягом останніх 22 років?
–Так. Потім зробили виставку. Люди приходили, дивилися, а потім щось приносили й дарували. Зносили й свої власні знахідки (як оту цеглину з хрестом із горища). З часом захоплення переросло у справжню колекційну пристрасть.
Доходило до курйозів. Так, наприклад, угледивши десь у Ніжині в приватному секторі затулену старою цеглиною дірку під парканом, зробили «обмін» – тихцем клеймовану забрали в колекцію, а дірку натомість затулили сучасною, принесеною зі свого двору… І сміх, і гріх!
-А чи є в колекції цеглини не з Ніжина?
–Так є, наприклад, ця – із зірочкою – з Вертіївки. Знайшли там, де стара одноповерхова школа – де зараз дитячий табір відпочинку.
Кілька цеглин «приїхало» аж зі Львівщини. Ми з туристами їздили на щорічний семінар. Їхали автобусом через якесь село, у центрі біля сільради було навалено купу цегли. Зробили зупинку й поповнили колекцію… Благо, не в руках чи на плечах додому везти було. Постійно, коли збиралися і їхали від області автобусом на якість туристичні зібрання, так зупинялися часто, – всі вже знали навіщо, й покірно чекали. В поході на байдарках також було простіше поповнювати колекцію – поклав цеглину в човен і пливи собі далі. А ось у пішохідному вже важче…
…а левову частину якраз привезли в рюкзаках. Є у мене цеглина із Західної України (із клеймом польською мовою – С.З.), яку привезли з Карпат – із Чорногори, з гори Піп Іван. Уявляєте, аж звідти несли!
–Піп Іван? Невже з тієї обсерваторії 1930-х років?
–Ймовірно, що так. А цегла того регіону більш важка за нашу. Може глина більш щільна. Кольором від нашої точно відрізняється.
А колись з цеглиною перетинали державний кордон – привезли з м. Бєльсько-Бяла, що в Польщі.
–На кордоні запитань не виникло?
–Ні, не звернули увагу. Це ж не сигарети чи алкоголь…
Проте, таке колекціонування нині вельми популярне. Й не завжди збирачам історичної цегли раді – з різних міркувань. Так, у Львові нині вживають, наприклад, певні антиколекціонерські заходи – роблять репліки історичної цегли, які потім складають біля кафе якогось або деінде. Туристи спокушаються й прихоплюють їх на сувеніри, думаючи, що вони справжні. Але так, навіть, цікавіше – у кого вже око пристріляне, йде і бачить – ага, ось «новодєл», пішли далі…
–Ось ця цеглина, ймовірно, з-поміж подарованих найдавніша. Співробітники відділу «Музей історії Ніжина» з’ясували, що це т.зв. литовка або пальчатка (у неї на верхній площині борозни від пальців, що робили майстри для кращого зчеплення цегли з будівельним розчином), це безперечно 17 сторіччя. Звідки вона?
-Максаки. Зі зруйнованого за радянської влади Максаківського монастиря. Це був також похід на човнах по воді. Річка Сейм. Зупинка біля колишнього монастиря. Ось поруч у вітрині цеглина теж із такого походу – знов річка Сейм, але в районі м. Путивль. Ці обидві знайшов Ігор Олександрович.
–Є у колекції не тільки цегла, але й бруківка.
–Так, небагато. Ось, наприклад, фрагмент давнього брукування Ніжина з вул. Покровської, неподалік пам’ятного знаку жертвам Голодомору. Мабуть, це частина бетонної тротуарної доріжки, ще дореволюційної, яку згодом попсували під час сучасного асфальтування, вона потріскалася і частини історичного покриття повипадали. Шматок був із клеймом виконавця робіт – фірма, яка належала П.Ф. Романенку (його ініціали та прізвище на клеймі й написані).
Також є кілька пічних кахлів. Дві з них знайдені були під час сплаву на байдарках річкою Псел, – вони у вас тут на виставці.
–Тож, виходить, що до збору артефактів до вашої колекції долучалися всі співробітники ніжинського туристичного центру?
–Так. Але, звісно, найбільше захоплення це викликало саме у Ігоря Олександровича, справжнє – яке буває у професійних колекціонерів.
Ми планували у стінах нашого туристичного центру виділити окрему кімнату під невеличкий музей історичної цегли. Проте, Ігор Олександрович вирішив, усе ж, подарувати нашу колекцію міському краєзнавчому музею. Тут їй буде краще.
–Звісно, у Ніжинському краєзнавчому музеї імені Івана Спаського дуже раді такому щедрому подарунку. У нас є у фондах невелика кількість цеглин із клеймами – і з Ніжина, і з найближчої округи (зокрема, із с. Мильники), дещо потрапило під час останньої реконструкції вул. Гоголя. Але завдяки подарунку ніжинських туристів, зокрема Ігоря Гребеннікова, вимальовується формування справжньої музейної колекції. І ми вирішили розпочати її наукове й музейне використання з облаштування цієї виставки. Тим більше, як виявляється, вона ще й ювілейна – адже наступного дня після відкриття виставки, Ігорю Олександровичу Гребеннікову виповнюється 65 років!
Сергій ЗОЗУЛЯ, завідувач відділу «Музей історії Ніжина» НКМ ім. І. Спаського
Ніжинський краєзнавчий музей ім. Івана Спаського
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram