В неділю 22-гу після П’ятидесятниці, Церква пропонує нам розмислити над словами з Євангелія від Луки (8 глава, 5-15 стихі), де Христос розповідає притчу про сівача. Це одна з небагатьох притч, яку Христос Сам пояснює. Притча сама по собі є спрощенням якоїсь думки, якогось вчення, але ті, хто слухав цю притчу, не зрозуміли. І Христос її пояснює. Для нас сучасних християн ця притча є дуже актуальною, тому що може дати відповіді на багато запитань і вирішити багато проблем, які оточують нас.
Отже, вийшов сівач сіяти зерно. А коли сіяв, то зернята падали в різні місця. Так одне впало при дорозі і було потоптане, і птахи подзьобали його. Інше зерно впало на каміння і, зійшовши, висохло, бо не мало вологи. Інше впало між терня, яке виросло і заглушило його. А інше зерно впало в добру землю і, коли зійшло, то дало плід у стократ.
На дві важливі категорії ми повинні звернути увагу в цій притчі: це зерно і земля, куди падає це зерно. Спаситель, пояснюючи символізм притчі, говорить, що зерно – це Слово Боже, а місце, куди воно падає, це ті, хто слухають Його. Ми знаємо, що Слово Боже пронизує весь світ, бо Словом Своїм Бог творить землю, все живе, саму людину. Тому Слово Боже присутнє скрізь. Земля, куди потрапляє це слово, це зерно є наша душа, наше серце. І від нас залежить прийме наша земля, наше серце, це зерно, це Слово Боже.
Те зерно, що впало при дорозі, це ті, що слухають, але приходить диявол і забирає слово з серця людини. Так буває з тими, хто один час перебував у церкві, молився, читав Святе Писання, і ззовні був церковною людиною, але через слабку віру, через спокуси, це слово Боже було вирване з серця людини, і вона стала християнином тільки за назвою.
Те зерно, що впало на каміння, це ті, що як тільки почують слово, з радістю приймають його, але не мають кореня і підчас спокуси відпадають. Такі люди подібні до тих, які мають кам’яне серце. Слово Боже, падаючи на кам’яну землю засихає, бо немає внутрішньої вологи. Відсутність вологи це піклування про земні речі, які так сильно захоплюють людину, що вона невзмозі відгукнутись на призив Божий через Його Слово.
А те, що впало поміж терня, це ті, що слухають слово, але відходять і, заглушені турботами, багатством і життєвими насолодами, не дають плоду. Таких людей можна назвати церковними, можна назвати християнами, але вони плоду не дають. Гонитва за багатством і насолодою це терня, поміж якого проростає зерно, але плоду не дає. Така ситуація спостерігається в нашому житті і серед прихожан, і часто, нажаль, серед самих священнослужителів і ієрархії Церкви, коли гонитва за багатством і насолодою перетворюється в сенс життя.
А те, що впало в добру землю, це ті, які добрим і щирим серцем почуте слово бережуть і приносять плід у терпіння.
Кожен повинен себе спитати, де він у цій притчі: при дорозі, на каменю, поміж терня чи в добрій землі? Слово Боже повинно розбудити нас і зробити придатною землею для Його засвоєння. Саме на це і спрямована сама притча. Щоб кожен, де б він не знаходився, переосмислив власне життя і сприйняв Слово Боже у добру землю.
