Людмилі Петрівні Бородиній з Носівки 79 років, але, незважаючи на поважний вік та підірване здоров`я, вона з перших днів допомагає Збройним силам України: збирає, закуповує продукти, одяг, постіль, рушники, шкарпетки, сушила сухофрукти, горіхи, в’яже, варить варення, консервує, організовує родичів та друзів для спільної справи. Близько 45 тисяч гривень з власних доходів і з допомогою дітей вона задонатила на підтримку воїнів захисників.
Її руки не знають спокою, виплітаючи одну за одною основи для маскувальних сіток, а робота це – дуже не легка.
Повномасштабне вторгнення застало Людмилу Петрівну у Носівці: подзвонила знайома у шість годин ранку і сказала, що ворог напав на нашу землю.
– Не вірилось,не вкладалося в голові, але, на жаль, це була гірка правда, – розповідає Людмила Петрівна.
– З перших днів не могла сидіти без діла, у Фейсбуці побачила допис, що просять приходити плести сітки. Написала, що не можу їздити, а вдома буду плести. Так і почалась робота з виплітання основ для маскувальних сіток. Спочатку плела на вулиці біля альтанки, а потім коли похолодало пристосувалась у кімнаті в своєму будинку.
Коли ми завітали до неї в гості її невтомні руки доплітали 203 основу для маскувальної сітки.
Син Максим кожного разу вмовляє маму переїхати до його, вже купив і будинок , адже бачить, як її з кожним днем все важче і важче. Але пані Людмила нізащо не погоджується, поки не закінчиться війна, вона потрібна тут, у рідному місті, адже в неї ще дуже багато справ, які такі важливі і потрібні нашим захисникам. Та і без діла не звикла сидіти. Назбирала 8 відер горіхів, перелущила, передала дівчатам, які виготовляють енергетичні батончики. Треба пошити наволочки, і хоч як важко сидіти за швейною машинкою, – сідає та шиє.
Її помічник, розрада і товариш – малий бешкетник собачка Боні, підібраний колись нею на вулиці. Тепер це справжній член сім`ї, який ганяє без упину по хаті, стрибає по дивану, а потім, стомившись, відпочиває ховаючись у своєму будиночку, який йому подарували волонтери.
Затишно, красиво у Людмили Петрівни на подвір`ї, здалеку видно її яскраву, гостинну садибу. В хаті пахне сушеними яблуками: останні дари осені томляться на грубці та комині.
Пересувається господиня з допомогою палиці, вік і хвороби дають своє, має проблеми з хребтом, дається взнаки багаторічна праця медичної сестри в реанімації. А нещодавно вона стала помічати, що щось не добре коїться з її стопою… Коли звернулася до лікарів діагноз був невтішний: іще один тяжкий недуг – хвороба Паркінсона. Пройшла курс лікування і знов до роботи.
Після лікарні проживала з сином Максимом у квартирі і треба б було відпочити, набратися сили…. Та ні, на балконі пристосувалась і почала там плести основи для маскувальних сіток. З синової хати знов полетіли посилки для захисників. Довго в гостях не затрималася, запротестувала і повернулась на батьківщину – в рідну Носівку.
– Хто я там? – з посмішкою говорить пані Людмила.
– Пенсіонерка, 80 річна бабуся, а тут мене всі знають і поважають, в мене багато друзів і знайомих, є такі, які пам’ятають мою маму. Тут я потрібна, в мене є важлива робота, яку не кожен може виконувати. Було в мене декілька учениць, спробували і не захотіли. Від якісно сплетеної основи залежить, яка вийде сітка. Раніше за тиждень вона зв’язувала 6 сіток, але то дуже важко. Через захворювання хребта сидіти їй довго не можна, треба ходити, або лежати, тому працює, скільки може, а потім, коли відчуває втому, йде лягає. І так день за днем.
Важко, підводить здоров`я, багато грошей іде на ліки ,та не зупиняє Людмилу Петрівну ніщо, працює, збирає посилки для воїнів і передає через волонтерів у найгарячіші точки.
У неї нема іменних посилок, зібравши чергову віддає волонтерам зі словами: – Відвезіть туди, де найбільше треба. Продукти харчування, вологі, сухі серветки, крупи, консерви, тушонка, макарони, горіхи, солодощі, соки та багато-багато іншого придбаного за власні кошти. З любов`ю і теплом збирає та ретельно спаковує все необхідне, щоб було всього потроху, щоб нічого не забути.
Кожного разу отримавши пенсію їде і закупляє те, чого найбільше потребують захисники. На запитання – «Кому посилка», – Людмила Петрівна завжди відповідає:
– Всім.
Коли у пані Людмили народилась правнучка, вона відправила воїнам посилку «Тепла» – це була величезна коробка і вона наклала туди все, що тільки могла. Хлопці, які отримали гостинці від бабусі, щиро подякували їй, а вона вже готувала нове відправлення на інший напрямок.
Про життя тих, хто служить в армії, знає з дитинства, адже батько у Людмили Петрівни був професійним військовим. Сім`я переїжджала з місця на місце, а коли тата не стало (він помер від тяжкої хвороби), мама з дітьми повернулася у до своєї мами і з тих пір жили в Носівці.
Пані Людмила мріяла стати лікарем, після медичного училища, не мала змоги вступити до медичного інституту, хворіла донечка, але потреба допомагати людям жила в ній ще з самого дитинства, тому пішла працювати медичною сестрою. Після розлучення з чоловіком сама піднімала дітей на ноги, робила все, щоб з них були люди. І її старання не були марними. Діти виросли чуйними, відповідальними, користуються повагою в оточуючих.
– В мене дуже гарна родина, двоє дітей, троє внуків і дві правнучки. Вони мені допомагають, підтримують, часто навідуються в гості. Донатять на посилки для воїнів, – я б не змогла сама стільки всього збирати, закупляти і відправляти на свою пенсію.
– Домомагають не тільки родичі, а й різні установи, багато носівчан, жителів нашої громади. Я вдячна Ірині Нестеренко та її колегам із відділу соціального захисту населення Носівської міської ради, Сергію Ломашевському та його мамі Любові та всім, хто робить для мене заготовки для нав’язування основи. А також Оксані Гук, Світлані Мироненко, Інні Безпалій і всім, хто бере участь у волонтерській справі.
Носівчани з повагою ставляться до Людмили Петрівни, гордяться тим, що поряд з ними живе така неймовірна людина з великим серцем і невтомними руками.
– Людмила Петрівна наша гордість,невтомна трудівниця, світла і безкорислива людина, і ми всі вдячні їй за важку працю! – говорить голова ветеранської ради Носівської громади Олександра Ляшенко. – І таких людей, дякувати Богу в Носівці багато: тих, хто, незважаючи на поважний вік та стан здоров’я чи власні негаразди допомагають нашим воїнам, беруть участь у волонтерській справі: плетуть сітки, килимки для сидіння, в’яжуть, шиють, готують смаколики – роблять все, аби закінчилась війна і нарешті прийшла довгоочікувана Перемога.
Спілкувалась Марина Ігнатенко
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram
Приєднуйтесь до нашого Ютуб-каналу та слідкуйте за останніми новинами Ніжинщини
