«Нам це болить особисто, бо якщо ми всі звільнимося – то нікому буде надавати медичні послуги нашим родичам та близьким людям». Ці слова пролунали під час засідання соціальної комісії. І це вже не емоції медиків – це сигнал тривоги для всієї громади.
Голова незалежної профспілки КНП «НЦМЛ ім. М. Галицького» Ольга Лісивець вкотре порушила питання підвищення заробітної плати медичним працівникам та реальної підтримки людей, на яких тримається система охорони здоров’я. За її словами, звернення щодо стимулювання медиків подаються вже не вперше. Проте реальних результатів фактично немає.
Особливо критична ситуація – у лікарнях вторинної ланки. Медики прямо говорять: держава про них забула.
«Протягом п’яти років немає підвищення зарплати. До початку війни в Україні було 550 тисяч медсестер, зараз – близько 250 тисяч. Це катастрофа», – наголосила Ольга Лісивець.
І це не статистика, а реальність, у якій медсестри та лікарі масово звільняються, виїжджають за кордон або взагалі залишають професію, бо не можуть вижити на нинішню зарплату.
Молодь після медичних коледжів не хоче працювати у лікарнях. Причина банальна – колосальне навантаження та принизливо низька оплата праці.
У відділеннях, де кожна хвилина може коштувати людського життя, персоналу критично не вистачає. У реанімації медики змушені брати додатково по пів ставки, хоча обсяг роботи фактично тягне на дві повноцінні ставки. Обіцяні премії? Поки що це лише слова.
«Банально в лікарні немає кому працювати», – прозвучало на комісії.
Ще у листопаді 2025 року профспілка направляла звернення Прем’єр-міністру щодо перевантаження медиків та необхідності фінансової підтримки. У відповідь – традиційне перекладання відповідальності на місцевий рівень.
Але місцеві бюджети сьогодні просто не витримують таких витрат. Разові виплати до Дня медика чи «оздоровчі» не вирішують проблему системно. Фактично кластерні лікарні сьогодні працюють у режимі виживання.
І найбільш цинічно це виглядає на тлі постійних гучних слів про «героїзм медиків». Людей вітають зі святами, дякують у соцмережах, але за цією вдячністю часто не стоїть жодної реальної підтримки.
Нещодавно в Україні відзначали Міжнародний день медичної сестри. Але, як зазначають самі працівники, жодного фінансового стимулу медики так і не отримали.
Питання вже давно не лише про зарплати, а чи буде завтра кому лікувати людей у Ніжині. Бо коли система тримається виключно на виснажених, перевантажених і недооцінених працівниках – вона рано чи пізно просто впаде.
Попри те, що нове керівництво лікарні намагається максимально втримати ситуацію та знаходити можливості підтримки медичних працівників на місцевому рівні, без системних рішень з боку держави, профільного міністерства та Кабінету Міністрів кардинально змінити ситуацію навряд чи вдасться.
Марина Афон
