Черга біля рентгенкабінету, як завжди, була довгою. Особливо на початку тижня. Люди мовчки чекали, кожен зі своїм болем.
До коридору зайшов молодий чоловік із милицею. Спокійно сів у кінець черги.
За кілька хвилин із кабінету вийшла медсестра.
– Наступний.
Побачивши хлопця, звернулася до нього:
– А ви чому не заходите? Вам же без черги.
Виявилося, це був військовий, поранений на фронті. Він ніяково підвівся і попрямував до кабінету.
І саме в цю мить у черзі почувся невдоволений голос чоловіка років шістдесяти:
– Скільки можна без черги? То з лікарні, то військовий…
Настала тиша, яку порушила прибиральниця.
– Якби не ці хлопці, ви б зараз не в черзі сиділи. Можливо, нашої лікарні вже не було б. Або тут господарювали б рашисти.
Чоловік почав виправдовуватися:
– Ви не знаєте, як у мене болить. Я ледве сиджу…
– А ви думаєте, в нього не болить? Чи менше? Майте совість. Вони нас захищають.
Після цих слів ніхто вже нічого не сказав.
А я подумала, як швидко люди звикають навіть до війни.
Пам’ятаєте перші місяці повномасштабного вторгнення? Ми були одним цілим. Усі допомагали одне одному. Хтось стояв на блокпостах, хтось виготовляв маскувальні сітки, варив їжу для військових, хтось збирав теплі речі, ліки, продукти. Ми ділилися останнім із сусідами, бо в магазинах полиці були порожні.
Минуло понад чотири роки великої війни. Сирени стали звичними. Новини про обстріли вже не шокують так, як раніше. Ми навчилися жити між тривогами, працювати, планувати майбутнє.
І разом із цим десь непомітно почали втрачати найважливіше – вдячність.
Військовий із милицею не просив особливого ставлення. Він навіть не скористався своїм правом пройти без черги. Але хіба ми не повинні самі пам’ятати, кому завдячуємо можливістю стояти в цій черзі, працювати, навчати дітей, ходити до лікарні?
Кожен день у відносній безпеці має свою високу ціну. Для когось вона вимірюється втраченим здоров’ям, для когось – власним життям. І поки триває війна, ми не маємо права забувати про це.
Бо якщо втратимо пам’ять і вдячність, то втратимо значно більше, ніж місце в черзі.
Олена КРЕСАН
