У селі Хорол на Сумщині стоїть старий вітряк. Колись він був гордістю села, символом достатку та щоденної праці, а сьогодні поволі руйнується під впливом часу.
Почорніле дерево втомилося тримати на собі десятки років. Окремі частини споруди вже втратили колишню міцність, дах протікає, а в щілинах оселилися кажани. Кожна пора року залишає на старому млині новий слід.
Та колись цей дерев’яний велетень був частиною зовсім іншої історії.
За переказами, господиня отримала вітряк як придане. Важко навіть уявити: не скриню, не намисто і не клаптик землі, а цілий вітряк.
У ті часи він був не просто будівлею. Вітряк означав достаток, роботу та надію на майбутнє. Скільки років його крила ловили вітер, скільки мішків зерна побувало всередині і скільки хліба з’явилося на столах місцевих родин – сьогодні вже ніхто не порахує.
Згодом вітряк утратив своє основне призначення. Проте його історія отримала другий шанс.
У 1990-х роках споруду реставрували, відновили старі конструкції та навіть знову запустили механізм. Можливо, тоді старий вітряк ще раз відчув себе молодим – вітер торкнувся його крил, а механізми знову ожили.
На його стіні залишилися дві важливі дати – 1926 і 1995. Рік, який нагадує про його історію, та рік, коли йому подарували нове життя.
Та реставрація не стала остаточним порятунком. Час знову взяв своє, і сьогодні старий вітряк у селі Хорол на Недригайлівщині поволі розсипається.
На нього боляче дивитися, адже в цих старих дерев’яних стінах – частинка історії Сумщини. Є відчуття, що ще трохи – і вітряка може не стати.
Але поки він стоїть і зустрічає вітер, його історія не закінчилася.
Зі сторінки Ніни Шеденко
