Вони летіли у відпустку. До рідних. На конференцію. Додому.
17 липня 2014 року звичайний пасажирський рейс MH17 авіакомпанії Malaysia Airlines, що прямував з Амстердама до Куала-Лумпура, був збитий в небі над окупованою частиною Донецької області. На борту перебували 298 людей. Не вижив ніхто.
Серед загиблих – 80 дітей, цілі родини, молодята, студенти, лікарі, науковці та учасники міжнародної конференції зі СНІДу. Для когось це була омріяна відпустка, для когось – перша подорож, а для когось – дорога додому, яка стала останньою.
Після трагедії росія намагалася приховати свою відповідальність, поширюючи десятки суперечливих версій. Проте міжнародне розслідування встановило: літак був збитий ракетою із зенітного ракетного комплексу «Бук», доставленого на окуповану територію Донбасу з росії.
У листопаді 2022 року суд у Гаазі визнав винними у збитті рейсу MH17 Ігоря Гіркіна (Стрєлкова), Сергія Дубинського та Леоніда Харченка, засудивши їх до довічного ув’язнення. Суд також підтвердив, що пуск ракети був здійснений з території, яку контролювали підтримувані росією збройні формування.
Минуло дванадцять років. Але для родин 298 загиблих час назавжди зупинився 17 липня 2014 року. Вони досі приходять до меморіалів, переглядають фотографії та перечитують останні повідомлення своїх близьких.
Це воєнний злочин, який став одним із перших беззаперечних доказів російської агресії проти України. Це 298 людських історій, обірваних за одну мить.
Світ не має права забути MH17. Пам’ять про загиблих починається з того, щоб називати винних своїми іменами.
Джерело: Ми Українці
