Вони пройшли крізь пекло, щоб знову обійняти одне одного

 

 

 

 

Вона провела 25 місяців у російському полоні, він – 29. Вони пережили блокаду Маріуполя, «Азовсталь», тортури, Оленівку та роки невідомості. Коли Мар’яна Чечелюк повернулася додому, вона мріяла лише про одне – щоб колись знову обійняти свого коханого. І через п’ять місяців це сталося.

Мар’яна та Владислав Андріанов познайомилися у 2020 році в Маріуполі. Він побачив дівчину в спортзалі, знайшов її сторінку в соцмережах і зізнавався, що спочатку навіть думав, ніби вона не його рівня.

Згодом Влад наважився запросити Мар’яну на побачення. Так почалася історія кохання, якій судилося пройти через випробування, які важко навіть уявити.

Владислав був військовослужбовцем полку «Азов». Коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення, він одразу розумів, що попереду може бути найстрашніше. Ще до 24 лютого попросив Мар’яну пообіцяти, що в разі великої війни вона виїде з Маріуполя.

Але дівчина не хотіла залишати коханого.

Навесні 2022 року Мар’яна разом із молодшою сестрою опинилася в підземеллях «Азовсталі». Вона допомагала цивільним, які ховалися від російських обстрілів.

Після виходу із заводу дівчина сподівалася, що її відпустять додому. Натомість вона потрапила до рук окупантів.

Почалися 25 місяців російського полону. Сім різних місць утримання, ізолятори, колонії, допити, тортури та постійний психологічний тиск.

Владислав тим часом залишив «Азовсталь» разом із побратимами 19 травня 2022 року. Він пережив теракт в Оленівці, де росіяни вбили українських військовополонених, а згодом окупанти влаштували над ним незаконне судилище та оголосили вирок – 25 років колонії.

Мар’яна дізналася про це вже після власного звільнення.

31 травня 2024 року вона повернулася додому в межах обміну. Дівчина дуже сподівалася побачити серед звільнених Владислава, але його там не було.

Вона не знала, скільки ще доведеться чекати.

У полоні Мар’яна носила чорну нитку замість обручки. Вона була символом її обіцянки та віри в те, що вони ще будуть разом.

Навіть перебуваючи за ґратами, Владислав знаходив можливість нагадувати про себе. Через побратимів і знайомих він двічі передавав Мар’яні квіти та листи. Дівчина зберігала засушені бутони в книжці й перечитувала його слова.

Вона вже була готова чекати роками.

Але 18 жовтня 2024 року сталося те, про що обоє мріяли: Владислава Андріанова звільнили з російського полону.

Мар’яна одразу поїхала до лікарні, де перебував коханий. Після двох із половиною років розлуки вони нарешті змогли обійняти одне одного.

Їхнє спільне життя не стало миттєво безтурботним. Обоє потребували тривалої фізичної та психологічної реабілітації. Довелося заново вчитися жити, звикати до мирного оточення та справлятися з наслідками пережитого.

У вересні 2025 року, через рік після повернення Владислава, вони розповіли, що досі працюють над собою та поступово пристосовуються до нового життя.

А ще поділилися спільною мрією — відкрити власний притулок для тварин.

Колись вони планували квартиру, весілля та дітей. Війна перекреслила звичне майбутнє, але не змогла знищити їхнього бажання бути разом.

💔25 місяців полону для неї. 29 – для нього. П’ять місяців різниці між їхніми поверненнями додому. І одна історія кохання, яка витримала те, що могло розлучити назавжди.

Джерело: Єдина Україна

 

 

Вам може бути цікаво

Залишити відповідь