
Є люди, життєвий шлях яких – це ціла епоха, сповнена праці, випробувань, любові, родинного тепла та добрих справ. Вони не звикли нарікати на труднощі, не шукають особливої уваги, а просто живуть, працюють і допомагають іншим. Саме таким є житель села Чистий Колодязь Лосинівської громади Сергій Петрович Скрипка, який сьогодні, 15 листопада, відзначає поважний 95-річний ювілей.
Народився і виріс Сергій Петрович у селі Червоний Колодязь, яке нині має назву Чистий Колодязь, у сім’ї колгоспників. Змалку він цікавився роботою з металу, бачив, як у колгоспній кузні у вправних руках коваля – метал набуває потрібної форми, як із простого заліза народжуються корисні речі. Саме тоді, мабуть, і зародилася любов до роботи з металом, яка згодом визначила його професійний шлях. Ще юнаком обрав для себе фах токаря, якого навчався у Прилуках.

Після здобуття професії розпочав трудову діяльність на заводі «Будмаш». Згодом був призваний до лав Збройних сил, де відслужив чотири роки. Повернувшись додому, до рідного села, зустрів свою долю – місцеву дівчину Ніну, яка працювала вчителькою у школі. Так розпочалася їхня сімейна історія, що стала прикладом справжньої любові, взаємної поваги та вірності.
Разом Сергій Петрович і Ніна Павлівна прожили 55 років. Створили міцну родину, народили й виховали двох доньок, ростили їх у любові, добрі та повазі. Ділили навпіл радощі й турботи, разом долали життєві труднощі, облаштовували свій дім і господарство. Їхнє подружнє життя було сповнене тихої щоденної турботи одне про одного – тієї, з якої й складається справжнє сімейне щастя.
У 1970 році Сергій Петрович розпочав роботу токарем у місцевому колгоспі. Тут його професійні вміння та природний хист стали особливо потрібними. Недарма про таких людей кажуть: майстер із золотими руками! Він міг виготовити з металу практично все, що задумав, – вправно, точно, продумуючи кожну деталь. Робота в його руках сперечалася, а результат завжди був корисним і потрібним.
Працював Сергій Петрович сумлінно, не покладаючи рук. Умів поєднувати роботу в колгоспі з домашніми клопотами: разом із дружиною тримали господарство, дбали про дім, виховували дітей. І навіть після завершення робочого дня не поспішав відпочивати, адже до нього зверталися односельці з різними проханнями. Комусь потрібно було щось полагодити, комусь – виготовити необхідну деталь чи знаряддя праці. І Сергій Петрович нікому не відмовляв. Бо завжди вважав, що коли можеш допомогти людині – треба це зробити.

На жаль, у 2014 році відійшла у вічність дружина Ніна Павлівна. Після 55 років спільного життя Сергій Петрович залишився сам. Це була важка втрата, адже разом із дружиною минули найважливіші роки – молодість, батьківство, щоденні турботи й радощі, спільні мрії та спогади.
Та життя триває, і вже дванадцять років Сергій Петрович господарює самостійно. Не звик сидіти без діла: тримає курей, обробляє город, доглядає за подвір’ям, дає раду домашньому господарству. Звісно, поруч із ним завжди його найближчі – доньки, зяті та онуки, які часто навідуються, допомагають, підтримують і зігрівають увагою та родинним теплом.
Але є одна справа, яку Сергій Петрович не полишає й донині, – його улюблене ремесло. Воно давно стало не просто професією, а частиною його самого. Побачить десь нове знаряддя праці – і вже уважно розглядає, обдумує, як його виготовити власноруч. Продумує кожну деталь, зважує, як краще зробити, і береться до роботи. У його поважному віці й досі живе та сама допитливість, винахідливість і любов до майстрування, які колись привели юнака до професії токаря.
Особливо приємно, що до досвідченого майстра звертається й молодь. Хлопці приходять, уважно спостерігають за його роботою, слухають поради, цікавляться тонкощами токарної справи, прагнуть навчитися й запам’ятати секрети ремесла. І Сергій Петрович охоче ділиться своїм досвідом. Адже справжній майстер – це не лише той, хто вміє працювати власними руками, а й той, хто передає свої знання іншим. Так його багаторічний досвід стає цінним надбанням для молодшого покоління.
Ось так і минають дні Сергія Петровича – у звичних домашніх клопотах, турботі про господарство, зустрічах із рідними та улюбленій справі. За його плечима майже століття життя, у якому було чимало праці, відповідальності, любові, втрат і випробувань. Але він зумів зберегти головне – працелюбність, самостійність, доброзичливість і щире бажання бути корисним людям.
Його життєва історія – це не лише доля однієї людини, а й частинка історії рідного села, історія покоління, яке вміло працювати, цінувати родину, поважати людей і не боятися труднощів.
У кожного довгожителя є свій секрет активного довголіття. Сергій Петрович вважає, що його секрет – у постійній фізичній праці. За всі 95 років життя він не мав шкідливих звичок: ніколи не палив, не вживав алкоголю, а ще ніхто й ніколи не чув від нього нецензурного слова. Завжди вирізнявся стриманістю, порядністю та повагою до людей.
Марина Ігнатенко
Дорогий наш, рідний, найдорожчий тату!
Щиро вітаємо Вас із 95-річним ювілеєм!

Дякуємо Вам за любов, турботу, мудрі поради, за Ваші золоті руки й добре серце. За все, чого навчили нас, за родинне тепло та приклад працьовитості й людяності. Ми пишаємося Вами, любимо й безмежно цінуємо! Бажаємо Вам міцного здоров’я, душевного спокою, бадьорості, Божого благословення та ще багато світлих і радісних днів.
Нeхай цвiтуть пiд небом синьооким
Ще довго-довго днi й лiта,
А тиха радість чиста i висока,
Щоденно хай до хати заверта.
Бажаємо здоров’я, сонця у зенiтi,
Любовi, доброти i щастя повен дiм,
Нехай у серцi розкошує лiто
І соняхом квiтує золотим.
Многая і благая літа Вам, дорогий наш ювіляре!
З любов’ю та шаною – Ваша родина!


