У 1898-1900 роках вийшло перше видання книги О. Я. Кониського «Тарас Шевченко-Грушівський, хроніка його життя».
У “Вступному слові” автор Олександр Якович Кониський описав, в яких умовах був написаний твір.
У 1991, майже через 100 років, вже у наш час, було здійснено перевидання. Передмову до нього написала Валерія Смілянська.
Книга стала актуальною для вивчення біографії Т. Г. Шевченка, і вже у 2014 році з нагоди 200–ліття від дня народження генія українського народу ця книга «Тарас Шевченко-Грушівський. Хроніка його життя» за авторством О. Я. Кониського перевидається в черговий раз. Її упорядник Валерія Смілянська – доктор філологічних наук, завідувач відділу шевченкознавства Інституту літератури ім. Тараса Шевченка НАН України.
А як працював Олександр Кониський над біографією, він стисло описує у “Вступному слові”: “Життя Т. Г. Шевченка завжди інтересовало мене до високого ступня, а проте, до р. 1891 не приходило мені ніколи на думку взятися до написання його життєпису. Спонукало ж мене до праці, що нині подаю, от що:
«Коли р. 1891 стало знати, що справу реорганізації Товариства ім. Шевченка на Товариство Наукове можна уважати доведеною до здійснення, я бажав, щоб першим виданням зреформованого Товариства була можливо повна, докладна життєпись патрона Товариства, написана рідною його мовою”. Тим часом наближалася година друковати першу книжку органу зреформованого Товариства — «Записок». А вже ж та перша книжка повинна була містити невідмінно біографічну працю про Шевченка. Впродовж майже п’яти літ я не жалів ні часу, ні праці, ні коштів на збирання матеріалу і на неминуче потрібні поїздки кільки разів на села, де перебував Шевченко під час важніших моментів свого віку до заслання. Як спроможно було і як зумів, я написав і надруковав в «Записках» і «Зорі» свою працю, обнявши ціле життя многострадального поета. Тим часом виділ нашого Товариства вдався до мене: чи не взявся б я з своїх нарисів скомпонувати суцільну біографію Шевченка? Я охоче згодився на се» [ 1, 32-34 ].
І виникає запитання: «Чому Шевченко-Грушівський?»
Кониський за церковними метричними книгами простежує рід Шевченків і подає детальні відомості, добуті з уст родичів і сусідів Шевченків: “Тарас Григорович Шевченко-Грушівський родом з Звенигородського повіту(в Київщині). Так от в сьому хвилястому та зеленому кутку Звенигородського повіту є двоє сіл: Моринці і Кирилівка. Рід Шевченків і Грушівських в Кирилівці дуже давній. Спочатку батьки жили в Кирилівці, а потім перейшли в Моринці. «Тут ото 25 лютого ст. ст. р. 1814 Катерина Шевченчиха повила сина Тараса». Тарас в школі іменовався Грушівським. Під кінець 20-х рр. остання назва по книгах церковних зникає. З сього можна гадати, що чи не Іван Шевченко, побравшись з Грушівською, був першим з двома родинними йменнями” [ 1, 35-38].
Нині день народження Тараса Григоровича Шевченка вшановують 9 березня . А щоб так було, біографи провели клопітку дослідницько-пошукову роботу і один з них – перший біограф Т.Г. Шевченка, наш земляк, ніжинець Олександр Якович Кониський, який протягом 10 років працював над архівними матеріалами, що розкривають життєвий шлях поета.
Прослідкуємо напрацювання О. Я. Кониського за дослідженням Валерії Смілянської про нього за її передмовою «Біограф та його “Хроніка”».
“У спогадах сучасників поета, опублікованих невдовзі по його смерті, найповніше висвітлено дитячі та юнацькі роки Шевченка (автори матеріалів М. Чалий та О. Лазаревський записали оповіді сестри поета Ірини Бойко, його родича Варфоломія Шевченка, близького друга — художника Івана Сошенка), останні дні життя (в спогадах М. Лєскова, О. Лазаревського, Л. Жемчужникова); О. Афанасьєв-Чужбинський подав низку доти невідомих подробиць з часу спільної з поетом мандрівки по Україні у 40-х роках” [1. 12]
Уже в 60-х роках з’являються перші мемуари, біографічні нариси про окремі періоди життя Шевченка. Багатьма українськими (і не лише українськими) діячами праця над створенням біографії найбільшого поета України сприймалася як високопатріотична і необхідна для розвитку вітчизняної культури справа. І ці люди не шкодували ні часу, ні сил, ні коштів на те, щоб зібрати максимум матеріалів. Праця над біографією Шевченка стала справою колективною, громадською.
Написаний з демократичних позицій нарис Гвідо Батталії польською мовою «Тарас Шевченко, його життя й твори» (Львів, 1865)., [1, 13].
«… більш як двадцять років перед Кониським вже розуміли перші дослідники світогляду Шевченка Ф. Вовк і М. Драгоманов, це розумів І. Франко, коли закликав «взятися за вистудіювання Шевченка іменно в такий спосіб, яко появи історичної у всіх її фазах розвою і у всіх сучасних зв’язках», щоб біографія його «могла виявити перед нами живий образ Кобзаря як чоловіка, артиста й громадянина на тлі свого часу й своєї суспільності» [1, 19].
“Та от виходить друком найближча попередниця «Хроніки» – праця М. К. Чалого «Жизнь и произведения Тараса Шевченка: (Свод материалов для его биографии). — Киев, 1882. Автор, Михайло Корнійович Чалий познайомився з Шевченком 1859 р., листувався з ним з приводу розповсюдження Шевченкового «Букваря южнорусского». Від свого колеги по гімназії, друга поета художника І. М. Сошенка, Чалий дізнався чимало біографічних подробиць про поета, сам зібрав чимало спогадів та листів. Автор вважав свою працю лише зведенням матеріалів, яке має прислужитися майбутньому біографові Шевченка» [1,15 ].
«Дуже багатий і цікавий матеріал, використаний Чалим, не завжди зазнавав критичного осмислення й перевірки; факти викладено за хронологією, але довільно, без спроби згрупувати їх за певним біографічним аспектом. Ряд тверджень потягли за собою критику чи уточнення з боку людей обізнаних; та цінність праці, поряд з її монографічним характером, у тому, що вона містила невідомі доти дані й деталі, які автор міг узяти від самого Шевченка чи близьких до нього. І. Франко, вважаючи цю працю найповнішою, усе ж висловив претензії і до повноти, і до розгляду творчості поета. Не дивно, що Чалому не пощастило задовольнити й переробленою своєю працею Наукове товариство імені Шевченка; і біографом поета став О. Я. Кониський»[1,15-16].
Робота, яку взяв на себе Кониський, потребувала величезного напруження й наполегливості.
«Кониський – не байдужий літописець. Він перевіряє факти на основі всіх відомих йому джерел і оцінює їх, виходячи з логіки характеру Шевченка. Таким чином у руках Кониського зібралося багато нових матеріалів. Але біограф посилався на те чи інше джерело, лише критично перевіривши його. Перевірка провадилася, перш за все, шляхом зіставлення з іншими джерелами – письмовими й усними. Перевіряючи спогади, Кониський дуже часто виходить з логіки характеру мемуариста, аналізує його поведінку в певних випадках» [1,21].
Збирають і присилають матеріали й відомості про поета А. Кухаренко, В. Рєпнін, І. Єфимовський-Мировецький, Б. Суханов-Подколзін, П. Юдін, П. Куліш, М. Стороженко, Л. Лопатинський та ін. Присилають свої спогади А. Ускова, К. Юнге, Петро і Прокіп Шевченки, К. Болсуновський, А. Костомарова .
І. Франко високо цінував цю «собирательську» діяльність Кониського: «Він зібрав увесь доступний йому матеріал, об’їхав рідні сторони Шевченка, порозпитував сотки людей, постягав листи, спомини, урядові документи, старі газети і т. ін. і на основі сего написав дуже гарну і докладну книжку про Шевченка, найдокладнішу з усіх, які досі були присвячені життю великого українського Кобзаря» [1,16].
«У 1892 — 1898 рр. нариси О. Кониського про життя Шевченка з’являються у ЗНТШ, «Зорі» та інших періодичних виданнях, а також окремими брошурами. На прохання НТШ Кониський переглядає, доповнює ці нариси і монтує їх у цілісну працю під назвою «Тарас Шевченко-Грушівський, хроніка його життя» (т. І — 1898; т. II — 1901 р. вже по смерті автора)» [1,18].
«У передмові до I тому «Хроніки» автор перелічує ті питання, на які він намагається відповісти у своїй праці: «…що за чоловік був Тарас Шевченко? Який його портрет матеріальний? Яка була його постать, вдача, характер, серце? Чи любив він гроші, чи дбав про вигоди свого матеріального життя? Чи любив жіноцтво? Які були відносини його до жіноцтва, до близьких йому кревняків і приятелів, до людей взагалі? Чого вимагав від людей у своїх зносинах з ними? Чи відрізняв у відносинах українців і не українців? Що саме і більш за все сприяло і шкодило розвиткові його яко художника і яко поета? Коли, де саме і під впливом кого або чого написав він свої твори? Яка була його освіта і розвиток взагалі? Хто були його керманичі і поклонники?» [1,20].
«І. Франко писав: «…то не холодне оповідання, то гаряче звеличення Шевченка, якого Кониський уважав найвисшим цвітом, правдивим генієм і пророком українського народу». Крок за кроком пройшов Кониський колючою стернею Тарасового життя» [1, 30].
«О. Кониському вдалося здійснити велике й сумлінне дослідження. Після «Хроніки» такого роду капітальних праць не було. Високу оцінку дістала «Хроніка» від І. Франка: «Сею книжкою Кониський поклав найкрасший пам’ятник і Шевченкові, і собі самому» [1, 31].
Ніжинщина займала певну роль в біографії Тараса Шевченка, бо й ніжинці допомагали поету у визволенні з під ярма кріпаччини, як Євген Гребінка, Олексій Венеціанов, і, навіть, Микола Гоголь приклав до цього зусилля. «Я знаю, і люблю Шевченка, яко талановитого земляка і художника; мені самому трапилося дечим запомогти йому при першому поліпшенню його долі.». (мабуть, розумів Гоголь – викуп з кріпацтва) [1, 331].
І вже про перебування Т.Г. Шевченка в Ніжині, на Масляну 1846 року Олександр Кониський описує так: «До Чужбинського в Ісківці Тарас приїхав, щоб покликати його подорожувати в гурті з ним по Полтавщині і по Чернігівщині, та, подорожуючи, поробити малюнки з останків історичної старовини по церквах і по монастирях. Гадали вони поїхати через Лубни та через Ніжин на короткий час до Чернігова, а звідтіль до Києва. Рушили.
Була саме масниця, коли наші подорожні приїхали до Ніжина. Коли Шевченко і Чужбинський (останній до того ж і годованець Ніжинського ліцея) приїхали в Ніжин, дак про приїзд їх зараз залунала чутка по місту і «двері нашої кватири, – розповідає Чужбинський, – не зачинялися найпаче від студентів: між ними тоді ще був і відомий потім перекладник творів Шекспіра, Шіллера, Гете, Шевченка і ін. — Микола Гербель». В четвер на масниці у ніжинському клубі (казино) був баль. Тарас і Чужбинський пішли на баль. Вітали Шевченка ніжинці дуже добре, найпаче молодіж під проводом Гербеля. Гербелеві він написав тоді в альбомі оці вірші:
За думою дума роєм вилітає,
Одна давить душу, друга роздирає,
А третяя тихо, тихесенько плаче
У самому серці, може, й Бог не бачить.
Виїздячи з Лубен, Шевченко гроші свої віддав Чужбинському, просячи його хазяйнувати в дорозі, сам він не вмів, каже Чужбинський, орудувати грішми; був занадто безкорисним і не любив грошових рахунків. Грошей в обох їх було не густо: а проте, живучи обережно, – на місяць би стало на прожиток. Тим-то Чужбинський, ведучи дорожну господарку, озирався, щоб не перехлябити видатків за бюджет. Одначе Тарасова добрість зараз у Ніжині зрушила ту обережність» [1, 182-184].
У них стався цікавий випадок з якимось юнкером у тодішньому готелі і кондитерській “Неминай”. Тарас Шевченко описав її у своєму творі “Близнюки”.
«Українська наука зобов’язана О. Кониському здійсненням надзвичайно важливої справи: 1873 р. він разом зі своїм близьким другом, колишнім кириломефодіївцем Д. П. Пильчиковим, на той час викладачем полтавського кадетського корпусу, зібрали гроші на купівлю у Львові друкарні для новоутворюваного Товариства ім. Шевченка; в утворенні фонду взяли участь грошовиті меценати Є. Милорадович та М. Жученко й сам Кониський. Він же через п’ятнадцять років, 1889 р., наполіг на зміні структури товариства з метою скасування його комерційної діяльності й перетворення його в Наукове товариство імені Шевченка. По смерті письменника Товариство одержало за його заповітом ще десять тисяч карбованців» [1, 11].
З історії Наукового товариства ім. Шевченка (НТШ): «Товариство створено в 1873 році у Львові за ідеєю подвижників відродження Сходу і Заходу України. Ініціативу його створення на підавстрійських теренах в Галичині пов’язують насамперед з іменами історика Володимира Антоновича і письменника Олександра Кониського». «Серед перших монографічних праць діячів Товариства “Тарас Шевченко – Грушівський, хроніка його життя”, Олександра Кониського, у двох томах» [2].
Із цих історичних матеріалів дізнаємося, що ніжинець Олександр Якович Кониський 145 років тому був одним із засновників Наукового товариства ім. Шевченка.
Олександр Якович Кониський (1836 – 1900) народився у селі Переходівка Ніжинського району Чернігівської області. Він перший біограф Шевченка, написав книгу: «Тарас Шевченко – Грушівський: Хроніка його життя» (перші видання 1898, 1901, перевидання 1991, 2014 р.р.) Автор духовного гімну «Молитва за Україну» («Боже великий, єдиний, нам Україну храни…»)
Дитячі роки життя пройшли у Ніжині, де Кониський навчався у повітовому училищі, де той самий Іван Максимович Сошенко (товариш Т.Г.Шевченка) був учителем. Ось так він описує роки навчання в своїй книзі: – «Ще як був я дитиною і ходив р. 1845 учитися до повітової школи у Ніжині, де той самий Іван Максимович Сошенко був учителем «чистописания и рисования» [4,85].
18 серпня 2016 року, з нагоди відзначення 180-річчя з дня народження Олександра Яковича Кониського в місті Ніжині було встановлено пам’ятний знак, а в селі Переходівка, де він народився, меморіальну дошку.
Література:
- Кониський О.Я. Тарас Шевченко-Грушівський. Хроніка його життя. – К., ТОВ «Кліо», 2014. – 672 с.: іл.
- Історія Наукового товариства ім. Шевченка [Електронний ресурс] // Наукове товариство ім. Шевченка: онлайн-журнал. — Режим доступу: ; http://ntsh.org/history
- Довідник з історії України (А -Я): Посібн. Для серед. загальноїосві. навч. закл./ за заг. ред. І. Підкови, Р. Шуста. – 2-ге вид. допов. – К.: Генеза, 2001. – 1136 с.;
- Олександр Кониський «Тарас Шевченко-Грушівський, хроніка його життя» – К.: Видавництво художньої літератури «Дніпро», 1991.
Опрацював матеріали краєзнавець М. Самко
