Цікава історія Ніжинського Покровського ярмарку

Малюнок “Ніжинський шинок”, автор Олексій Стефанюк, 2018 рік

Українські ярмарки були окрасою і важливою подією в житті більшості полкових і сотенних містечок Гетьманщини. Одним з важливих осередків ярмаркової торгівлі в козацьку добу було полкове місто Ніжин. Ніжинський Покровський ярмарок має давню і тривалу історію. Перші згадки про його функціонування зустрічаються в російських архівах під 1642 роком. Так, у 1642 р. путивльський торговець Борис Старопупов згадував, що на ніжинський ярмарок, який розпочався на свято Покрови, прибуло багато купців з Речі Посполитої. Не випадково, що головний ярмарок Ніжина припав саме на свято Покрови. Ніжин з XVII ст. був знаний як центр і головний осередок козацтва Чернігово-Сіверщини та всього лівого берега Дніпра. Козаки, які складали значну частину населення міста, шанували Покрову як одне з головних християнських свят, в честь якого ніжинський полковник і проводив всім відомий ярмарок. Та не лише козаки були його активними учасниками. На ярмарку, що проходив тривалістю до двох тижнів, активну участь брали ніжинські міщани, селяни з навколишніх сіл, гості з інших полків Гетьманщини та купці з далеких і близьких країн. З поміж іноземців варто згадати купців з тодішніх могутніх держав Речі Посполитої, Священної Римської імперії (Німеччини) та Османської імперії.

Ніжин, що потопав у різнобарв’ї жовтневої осені, перетворювався на вулик, до якого, як ті бджоли, зліталися купці та покупці. Вулиці міста були переповнені людьми. Місцева ніжинська козацька старшина (полковник, осавул, обозний та інші) в колоритному українському одязі, зі зброєю за поясом та в супроводі родин проходились між рядами з товарами. Дочки і дружини старшини виходили на ярмарок не лише щось придбати, а і «себе показати». Красувалися ніжинки місцевими прикрасами, зокрема відомими ніжинськими дукачами (жіночі нагрудні прикраси). Лише багаті козацькі і міщанські родини могли дозволити собі таку річ. І не кожен бідний парубок міг позалицятися до дівчини, якій батько купив дукач.

З’їжджалися до полкового Ніжина і рядові козаки сотень Ніжинського полку. Засмаглі на сонці, загартовані та зранені в боях і важкій фізичній праці, з хвацькими оселедцями на голові ніжинські козаки браво торгувалися з купцями і самі продавали те, що виростили на своїй землі. Смачно прикурюючи люльку-носогрійку, козаки бравими словами і промовками виторговували собі один з найякісніших сортів тютюну – ніжинський. Для козаків ярмарок був можливістю зустрітися з старими побратимами, обмінятися новинами, згадати бойову славу молодості. Найсміливіші і найсильніші козаки, а також хвалькуваті парубки влаштовували силові змагання, двобої, якими розважали оточуючих. Натовп оплесками вітав переможців і сміхом проводжав додому переможених.

Козацтво мало право вільно виготовляти спиртні напої і не платити за це жодних податків. Так, окремою родзинкою сусіднього села Черняхівки було місцеве пивоваріння, зокрема, якість і смак виготовленого пива. Черняхівське пиво за смаком було не гірше за калузьке чи московське. Черняхівські козаки часто привозили своє пиво на Покровський ярмарок.

Українське селянство використовувало Покровський ярмарок як можливість продати городину, вирощену своєю тяжкою працею на землі. Сама природа давала цьому можливість. За народними традиціями до Покрови мав бути повністю прибраний город. Тож продати було що. Широковідомою на ярмарку була цибуля, вирощена селянами з сіл Хорошого Озера та Крут.

Та найбільше на Покровський ярмарок очікували ніжинські міщани. Живучи в будинках Старого міста, міщанам не треба було везти свої товари на далеку відстань, як це робили козаки чи селяни. Міщани просто виносили на вулицю ту кількість товару, що була їм необхідна. Переважно міщани торгували ремісничими виробами, які ж самі і виготовляли. У сер. XVII ст. лише у Ніжині було 40 ремісничих цехів (Цех – об’єднання  ремісників однієї професії), не рахуючи цехів у сотенних центрах. Тож, знаряддями праці, одягом, прикрасами тощо Ніжин забезпечував себе сам.

Колориту, різнобарв’я та незабутності кожного щорічного Покровського ярмарку додавали іноземні гості, що прибували до Ніжина. У галасливому натовпі їх можна було впізнати не лише по мові, а і по зовнішньому одягу: каптанах, чоботях, чалмах тощо.

На час проведення Покровського ярмарку зростала чисельність тимчасових мешканців Ніжина: торговців та гостей міста. Збільшення кількості людей та галас, поєднані з веселим і довірливим настроєм окремих його учасників, породжували ряд злочинів. Розгляд і вирішення цих правопорушень покладався на ярмарковий суд, що діяв з першого й до останнього дня Покровського ярмарку. Головував на ярмарковому суді й ухвалював остаточне рішення ніжинський полковник. У ІІ пол. XVII – XVIII ст. ніжинські полковники переважно проживали у будинках, розташованих неподалік центрального Соборного майдану Ніжина, тож вершили суд практично не виходячи з дому. У часи Хмельниччини Микита Кононенко під час ярмарків вкрав плахту (незшита поясна частина жіночого українського національного вбрання в східній, південній, Центральній Україні. З часом цей вид одягу замінили спідниці) і намітку (елемент традиційного вбрання українських заміжніх жінок. Різновид головного убору для виходу в люди у вигляді полотняного або тонкого прозорого видовженого відрізу тканини, довжиною до 5 м, шириною близько 50 см, який зав’язували навколо голови) в Ніжині, згодом – сердягу (історична назва грубої товстої тканини з простого хутра ручного виробництва, а також одягу з неї) у Веркіївці, а далі – посеред білого дня  50 злотих з ніжинської базарної комори. За останні 50 золотих Микиту впіймали та судили. Ніжинський полковник вирішив винести Микиті наступне покарання: відлупцювати киями, відрізати праве вухо та вигнати за межі Ніжинського полку.

Різноманіття товарів на Покровському ярмарку вражало не лише місцевих, а й гостей. Окремою родзинкою були вироби тих же талановитих ніжинських ремісників: дукачі, персні, сережки, широкий асортимент виробів зі шкіри, дерева, скла й глини. Особливим попитом на Покровському ярмарку користувалися відомі ніжинські огірки та ніжинський тютюн, що в минулому ріс ледь не на кожному козацькому чи міщанському подвір’ї. Мешканці прилеглих до Ніжина сіл привозили на ярмарок сушені вишні та груші, яблука, гриби та інші товари.

Втім, найбільшої слави Покровському ярмарку приносили закордонні товари, якими торгували ніжинські греки. Так, у XVII – XVIII ст. на Покровському ярмарку можна було придбати каву, спеції, екзотичні фрукти, шовк, голландські і англійські тканини, порцелянові вироби, турецьке мило, молдавське вино, зброю, сибірське хутро та багато іншого. Каву вперше до Ніжина привезли греки з земель Османської імперії. Стамбул був першим європейським містом, мешканці якого скуштували каву. Зі столиці Османської імперії кава потрапила до материкової Греції. Грецькі купці довезли її до Криму, звідки кавові зерна потрапили до Гетьманщини. У Ніжині у XVIII ст. в межах Старого міста діяло мінімум шість кав’ярень. Також одна кав’ярня знаходилася на території замку, на подвір’ї №  54, власником якої був грек Іван Тернов. Іван  переїхав до Ніжина у 1759 р. й утримував кав’ярню разом зі своєю дружиною Тетяною Юренко. На час проведення Покровського ярмарку власники ніжинських кав’ярень активно приваблювали ароматом кави й пропонували всім охочим скуштувати цей невідомий широкому загалу напій.

Ніжинські майстри з ковальського цеху продавали козакам шаблі місцевого виробництва. Кожен охочий міг випробувати шаблю прямо на майдані, зійшовшись у двобої з сміливими побратимами. Поряд з ніжинськими шаблями активно продавалася й іноземна зброя, зокрема, всім відомі кинджали з дамаської сталі, турецькі ятагани, польські шаблі та інше.

Музичним оформленням Покровського ярмарку у давнину займалися представники ніжинського музичного цеху, які розважали людей грою на різноманітних інструментах. Всюди лунали українські нагородні пісні, сміх, влучні козацькі жарти. Як і нині, люди йшли на ярмарок за новими емоціями, розвагами, спілкуванням з друзями і родичами.

Крім Покровського у козацькому Ніжині проводилися ще Всеїдний та Троїцький ярмарки. Останній припадав на червень місяць та дарував можливість учасникам ярмарку насолодитися всіма дарами літа й поторгувати підготовленими заздалегідь товарами. Натомість, Всеїдний проводився у лютому місяці, на Всеїдному тижні, що передував Масляній. Упродовж цього тижня піст скасовувався навіть у середу і п’ятницю – дні тижня, що завжди вважалися пісними. Таким чином, Всеїдний тиждень був ідеальним часом для проведення однойменного ярмарку в Ніжині. Разом з тим, лютий місяць давав можливість розширити й довго зберігати асортимент м’ясної продукції, що влітку, за відсутності морозів, швидко псувалася. Тож Всеїдний ярмарок – це безмежний асортимент домашньої ковбаси, копченого м’яса, почеревини та обожнюваного всіма козаками сала. У лютому 1674 р. на Всеїдний ярмарок у Ніжині київський купець Іван Мосальський привіз такі рідкісні для ніжинців XVIIст. товари, як перець, гвоздика, імбир, сірка. На жаль, Іван не зміг спродати свого товару і поповнити свій гаманець. Ще перед торгами його було пограбовано на території двору ніжинського міщанина Кіндрата Славиковича, де Іван зупинився на час ярмарку.

Всеїдний і Троїцький ярмарки нині не проводяться. Натомість, Покровський ярмарок є невід’ємною частиною сучасного Ніжина, ланкою, що поєднує культурну спадщину поколінь з нинішнім розвитком міста на Острі. Зародившись у далекому XVII ст., традиція проведення ярмарків у Ніжині крізь сивину століть дійшла й до нашого часу – доби незалежної Української держави. Кожен сучасний ніжинець з нетерпінням чекає щорічного осіннього Покровського ярмарку, що є своєрідною візитною карткою міста й економічним ланцюжком, який з’єднує Ніжин з іншими регіонами України.

Роман Желєзко – завідуючий відділом історії м. Ніжина

Ніжинського краєзнавчого музею ім. І. Спаського