Переяславська угода 1654 р. між Гетьманщиною та Московським царством, умови якої і в Москві, і в Чигирині трактувалися по своєму, відкрила Кремлю зелене світло для загарбання українських земель. Московський цар Олексій Михайлович чи не з першого дня угоди підняв питання про розміщення своїх представників в українських містах. Цими представниками мали стати воєводи у супроводі стрілецьких полків. Офіційно воєводи та їх стрільці мали захищати українців від ворогів. Втім, поняття «ворог» було вельми розпливчасте. Українці станом на 1654 р. вбачали своїми ворогами поляків і татар. Але проти цих зовнішніх суперників Гетьманщина мала чисельну армію, що нараховувала десятки тисяч козаків, загартованих в боях Національно-визвольної революції, службі в лавах реєстрових полків Речі Посполитої та морських походах проти Османської імперії. Виникає запитання: «Чим і як могла допомогти Гетьманщині московська армія, яка на 1654 р. становила собою неорганізоване боярське рушення, нездатне протидіяти професійним арміям?». Свідченням слабкості та неорганізованості московської армії є її катастрофічні поразки під Конотопом у 1659 р. та Чудновом у 1660 р. Хитрий московський уряд «ворогами» вбачав українську старшину, військових та урядовців, що в XVII ст. розбудовували власну державу. Й це переконання московіти намагались втовкмачити в голови несвідомих українців. На жаль, хитрість задуму Москви легко спрацювала серед українських міщан та селян, в голови яких цар вбив, що їхня ж, українська, влада є зрадниками, ворогами, а московські представники в Україні – їх захисниками та союзниками.
Ніжин як одна з твердинь козацької держави на Лівобережній Україні не пройшов повз увагу Москви. Кремль з 1654 р. прагнув розмістити в місті воєвод і стрільців, що мали стати підривною силою проти ніжинської полково-сотенної адміністрації. Воєводи мали стати пильними очима, гострими вухами та вмілими руками московського царя в Ніжині. Гетьман Б.Хмельницький виступав категорично проти розміщення воєвод та стрільців в інших містах, окрім Києва. Створення посади ніжинського воєводи стало можливим лише за гетьмана І. Виговського. Протидія опозиції, поєднана з громадянською війною, штовхали І. Виговського звернутися по допомогу до царя Олексія Михайловича. Як поступка за допомогу, що, звісно, була брехнею, гетьман дав згоду на розміщення царської військової адміністрації в ряді міст Гетьманщини, зокрема Ніжині. 3 квітня 1658 р. вийшов царський указ про направлення в Ніжин воєводи Степана Бутікова зі 300 стрільців. Втім, укладення гетьманом І. Виговським Гадяцької угоди з Річчю Посполитою та початок українсько-московської війни 1658-1659 рр. стали на заваді прибуттю московського воєводи до Ніжина. Московська армія була знищена козаками, татарами і поляками під Конотопом. Царська адміністрація в Ніжині з’явилася лише в кінці 1659 р., після завершення війни й укладання Другого Переяславського договору. Сьогодні відомі імена та час діяльності наступних московських ніжинських воєвод: Семен Шаховський (1662 р.), Іван Ржевський (1666-1672 рр.), Степан Хрущов (1672 р.), Аверкій Опухтін (1675 р.), Кир’як Самарін (1676 р.), Петро Бобрищев-Пушкін (1676-1677 рр.). Всі вони були етнічними росіянами, з вагомим досвідом політичної та військової діяльності.
Призначення та звільнення ніжинських воєвод здійснювалось відповідно до царських наказів. Перед прибуттям до Ніжина кожен воєвода отримував від московського уряду спеціальні доручення та таємні завдання, спрямовані на знищення української державності. Загалом функції воєводи в Ніжині можна розділити на наступні групи:
- Організаційна – відання майном, зброєю, коштами та продовольством підзвітних йому стрільців.
- Військова – збройні акції проти іноземних та українських «ворожих» сил.
- Розвідувальна – шпигунство на користь царського уряду, перешкоджання шпигунству з боку сусідніх держав. Відомо, що у 1675 р. московський воєвода Аверкій Опухтін перехопив відомості жителя с. Талалаївки Андрія Москолева про намагання правобережного козацтва П. Дорошенка побити московських стрільців у Ніжині.
- Імміграційна – реєстрація, допит та контроль за приїжджими особами до Ніжина. Ніжин був важливим перевалочним пунктом на шляхах міжнародного значення, через що в ньому часто зупинялися різноманітні посольства, посланці та довірені особи. Всі новоприбулі були важливим джерелом інформації про іноземні країни, їх настрої, ставлення до московського царя.
- Судова – виключне право суду над московськими стрільцями та іншими царськими представниками. Показово, що навіть за вбивство українського козака чи міщанина, ніжинський полковник не мав права карати московських стрільців, адже вони люди царя, а не гетьмана.
- Охоронна – підтримання громадського порядку в Ніжині, нічне патрулювання міських вулиць.
- Охорони здоров’я – застережні засоби та боротьба проти пошестей чуми та інших хвороб.
- Податкова – збір податків з місцевого населення на користь царської скарбниці, що було передбачено Московськими статтями 1665 р. й мало місце упродовж 1666-1669 років.
Ніжинські воєводи проживали у будинках в межах ніжинського замку. Так, воєвода І. Ржевський мешкав у світлиці колишнього ніжинського полковника Г. Гуляницького (1656-1659), чиє майно було конфісковане московською владою після оголошення його у 1659 р. зрадником царя. У 1660-их рр. на окраїні Ніжина було побудовано окремий район, де проживали лише стрільці разом зі своїми дружинами та сім’ями.
Як відомо з джерел, міщани та козаки Ніжина не були підпорядковані владі воєводи й перебували в підзвітності ніжинського магістрату та полкової канцелярії. Втім, ніжинські воєводи постійно порушували права та вольності українського народу. Так, воєводи С. Шаховський у 1660 р. та І. Ржевський у 1672 р., відчуваючи хиткість своїх позицій, насильно приводили населення Ніжина до повторної присяги царю.
Питаннями утримання московських стрільців займався Малоросійський приказ, створений у 1662 році. Його обов’язком було забезпечити вояків харчами, зокрема, хлібом. Водночас, ніжинський воєвода купував все необхідне в місцевих козаків та міщан. Документальні свідчення дозволяють говорити, що московські стрільці постійно відчували брак хлібних запасів, про що воєводи писали до Москви. У відписці царю ніжинського воєводи С. Шаховського від 10 червня 1662 р. йдеться про поганий стан стрільців. Воєвода був змушений позичити 400 рублів у ніжинського полковника Василя Золотаренка, щоб виплатити затримку із жалуванням. Нестачу продовольства московські стрільці намагалися доповнити грабунком населення Ніжинського полку. Вищим проявом московського свавілля в Ніжині стали дії воєводи С. Хрущова, який на підпитку організовував стрільби з луків у мирних ніжинців. На таку поведінку воєводи відреагував навіть Кремль, що вважав це шкідливим для своєї репутації «захисника українців». Царська грамота від 12 червня 1672 р. забороняла ніжинському воєводі С. Хрущову «жити не по указу, часто ходити в гості, бути постійно п’яним, стріляти зі своїми людьми за містом з луків. Все це може викликати бунт…».
Московські воєводи неодноразово ставали «троянським конем» Москви, подарованого Гетьманщині як «захист». Коли у 1668 р. спалахнула українсько-московська війна стрільці стали головною силою Москви, проти якої билися козаки. У Ніжині бої тривали пів року й завершилися поразкою козацьких військ, яких «зомбовані» ніжинські міщани вважали ворогами, а московітів – своїми.
Література:
- Акты, относящиеся к историиЮжной и ЗападнойРоссии, собранные и изданные Археографической комиссией (далі – АЮЗР.).– Том. V. – СПб.: В типографи Эдуарда Праца, 1867. – VIII+335 с.
- АЮЗР – Том VI . – СПб.: В типографи Эдуарда Праца, 1869. – IV+280 с.
- АЮЗР. – Т. ІХ. – СПб.: Типография М. Эттингера, 1877. – 988+24 с.
- АЮЗР. – Т. ХІІ. – СПб.: Типография братьев Пантелеевых, 1882. – 874с.
- Величко С.В. Літопис. У 2 томах. Т. 2. / Переклад з книжної української мови, коментарі В.О. Шевчука; відп. ред. О.В. Мишанич. – К.: Дніпро, 1991. – 642 с.
- Грушевський М. Історія України-Руси. У 10 томах і 12 книгах / М.С. Грушевський. – Том X. – Нью-Йорк: Книгоспілка, 1958. – 594 с.
- Костомаров М. Історичні монографії. – Т. VI. Гетьманування Івана Виговського і Юрія Хмельницького. – Тернопіль: Друкарня Іосифа Павловського, 1891. – 234 с.
- Лазаревский А. Описание Старой Малороссии. Материалы для историизаселения, землевладения и управления / А.М. Лазаревский. – Том ІІ. Полк Нежинский. – К., 1893. – 521 с.
- Полное собрание законов Российской империи в 45 т. – СПб.: Тип. ІІ Отделения Собственной Его Императорского Величества Канцелярии, 1830. – Т. 1. – 1029 с.
Роман Желєзко – науковий співробітник
відділу «Поштова станція»
Ніжинського краєзнавчого музею ім. І.Спаського
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram.