8 жовтня – день пам’яті Ніни Матвієнко, видатної української співачки, педагогині, народної артистки України, лавреатки Національної премії України імені Тараса Шевченка та Героя України. Її життя обірвалося 8 жовтня 2023 року, але її голос продовжує звучати – у піснях, архівах, на сценах і в пам’яті мільйонів українців.
Ніна Матвієнко мала голос, який неможливо було сплутати з іншим. Чистий, проникливий, глибокий – він ніби переносив слухача у світ української пісні, де поруч жили і радість, і туга, і любов до рідної землі.
Її творчий шлях розпочався ще в 1960-х. У 1967 році Ніна Матвієнко вперше вийшла на сцену разом з Українським народним хором імені Григорія Верьовки. Відтоді були великі концертні майданчики, закордонні гастролі, кіно, телебачення, радіовистави та сотні народних і авторських пісень.
Її називали однією з найяскравіших берегинь української пісенної традиції. Водночас сама Ніна Матвієнко ніколи не сприймала сцену як щось відокремлене від звичайного життя. Вона багато говорила про родину, дітей, материнство і про те, як важливо встигати бути не лише артисткою, а й просто людиною.
Цю рису згадувала й учениця співачки – артистка та волонтерка Руслана Лоцман. За її словами, Ніна Митрофанівна навіть до власної слави та високих державних нагород ставилася з притаманною їй простотою.
Коли Матвієнко отримала звання Героя України, Руслана привітала її телефоном. У відповідь почула жарт, у якому водночас було багато життєвої мудрості:
«Ну не дали вмерти, щоб Героя вручити. У нас же в країні Героєм, як правило, стають вже по смерті. А мені щось раніше вручили…»
А далі Ніна Матвієнко згадала слова своєї мами про життя і смерть та сказала, що людина сьогодні є, а завтра її може не бути. Говорила про це легко, без страху і зайвого пафосу.
Мабуть, саме в цьому була її особлива сила. Ніна Матвієнко могла співати про найважливіше – любов, розлуку, матір, Україну – і водночас залишатися простою, живою людиною.
За роки творчості вона стала голосом кількох поколінь. Її виконання народних пісень для багатьох стало еталонним, а сама співачка – символом української культури.
Сьогодні, згадуючи Ніну Матвієнко, ми знову вмикаємо її пісні. І щоразу переконуємося: є голоси, які не замовкають навіть після смерті. Вони залишаються з нами – у музиці, у пам’яті та в українській культурі.
Ніна Матвієнко пішла з життя, але її голос залишився. І його неможливо забути.
З відкритих джерел
