Хвилю протесту практиків, незважаючи на карантинні дні у школах, викликав проєкт Державного стандарту базової середньої освіти,оприлюднений на сайті МОН України на початку березня. Його громадське обговорення триватиме до кінця місяця. Тому освітяни намагаються донести до нинішніх чиновників, що проєкт писали в закритому режимі, багато рішень щодо нього приймали кулуарно, а більшість пропозицій фахівців і громадськості були відкинуті.
Із червня минулого року було направлено щонайменше п’ять відкритих колективних звернень, сотні пропозицій і зауважень, але вони фактично не були враховані розробниками. Представники закладів середньої та вищої освіти, академічної й педагогічної спільноти неодноразово заявляли про недоцільність інтеграції у формі «злиття» в один предмет дисциплін «українська мова», «українська література», «зарубіжна література» (2010, 2015, 2017, 2019 рр.).
Зокрема, літературний компонент у проєкті становить не більше 10 %. Художній літературі відведена суто прикладна роль до вивчення мови, що свідчить про псевдонауковість підходу розробників. Практики переконують: запропонований на громадське обговоренняпроєкт Державного стандарту базової середньої освіти є кроком назад, у часи тотального ідеологічного насильства над українською нацією та освітою, фактом її денаціоналізації та знедуховлення.
Проєкт Державного стандарту базової середньої освіти
Біда вже кількох десятків літ найновішої української історії: змінюються непрофесійні уряди, у вищу форму влади проникають нещасно випадкові суб’єкти, економічні блага країни, зокрема й земля, не збагачуються, а розпродуються, і т. ін. Христос таких виганяв із храму, а в нас вони – розкошують. Причин цього безліч, та найголовніша, думаю, в ставленні до освіти. Найвідоміші теоретики розвитку суспільств давно помітили: якщо хочеш зруйнувати країну – ріж під корінь освіту й культуру. Бо ж дурна людина типу шимпанзе може наробити такого лиха, яке не залатаєш ніякою латкою. Пригадуєте Аркадія Райкіна? «Пусть благодарят мне, что я не ходжуна работу. Ибо если пойду – то я им такого наделаю!».
Забігаючи напереред своїх асоціацій стосовно освітніх змін в Україні, згадалося, що 20 березня 1995 року на площі Бебельплатц у Берліні з’явився меморіал VersunkeneBibliothek(«Бібліотека, що потонула»). У центрі там під товстим склом знаходиться біла кімната з пустими полицями, де немає книжок… Магічне світло, що лине з-під скла, і пустий простір утілюють ідею непоправних втрат. На пам’ятній дошці викарбувані пророчі слова Генріха Гейне (1834 рік): «Там, де спалюють книжки, будуть спалювати людей».
Коли читаєш проєкт Державного стандарту базової середньої освіти, оприлюднений на сайті Міністерства освіти і науки України для громадського обговорення 4 березня 2020 р., мимоволі ловиш себе на думці, що так звана Нова українська школа, про яку так багато говорять міністерські чиновники, а також журналісти з екранів і освітніх сайтів, поступово перетворюється на пустий простір, на бібліотеку, що тоне буквально на наших очах. Переконаний: на «простір без книжок» може перетворитися й уся Україна, якщо буде затверджений цей проєкт Державного стандарту базової середньої освіти, який (зверніть увагу на сайти електронних ЗМІ!) розхвилював, розбурхав не тільки педагогів, а й усіх мислячих людей.
У новому проєкті Стандарту дуже багато говориться про «всебічний розвиток», «навчання і виховання здобувачів освіти», «виявлення їхніх обдарувань», «розвиток талантів і здібностей», «формування компетентностей, необхідних для соціалізації та громадянської активності» і ще багато про що.Але чому серед усіх цих правильних слів і передових новацій у проєкті Державного стандарту базової середньої освіти не знайшлося місця вітчизняній художній літературі? Книжкам, за які так страждали, боролися, віддавали життя українські письменники?! Книжкам, за які заплачено серцем і кров’ю нашої нації? Чому не знайшлося місця й найкращим книжкам різних часів і народів, класичній і сучасній літературі світу? Усе це багатство виявилося не потрібним для Нової української школи, для упевненого «руху» української освіти в Європу. Хіба Європа потребує невігласів і неуків? А як будувати стосунки з тією самою Європою і світом, якщо принаймні не читати художніх творів різних країн і народів? А як усвідомити себе національно свідомою людиною, якщо ти не читаєш твори української літератури? А як взагалі без книжок можна стати ЛЮДИНОЮ? Ви знаєте відповідь на це питання? Я – ні…
Головним у НУШ, наголошується в Стандарті, є «ключові компетентності». «Кожна з них сприяє успішному життю всуспільстві», як сказано в проєкті Стандарту. Спробував уважно їх прочитати декілька разів і збагнути, де ж у формулюваннях ключових компетентностей сказано про читання й прилучення до читання художньої літератури України та світу? Адже художня література є одним із найважливіших чинників виховання гармонійної особистості, патріота своєї держави й культурної людини загалом. Хто про це забув, відсилаю до найбільшого авторитета нашого в шкільництві – до Василя Сухомлинського. Він наголошував: з людиною, яка не начитана в літературі, взагалі немає про що говорити.
І мінімум читання
Втім, компетентність так компетентність. Але навіть у таких компетентностях, як здатність спілкуватися державною мовою, рідною мовою, іноземними мовами, Стандарт нічого не говорить про те, що цими мовами потрібно не тільки «здійснювати усну й письмову комунікацію», «отримувати й опрацьовувати інформацію», «використовувати мовні засоби», а ще й ЧИТАТИ ХУДОЖНІ ТВОРИ, ЕМОЦІЙНО СПРИЙМАТИ, ОСМИСЛЮВАТИ ЦІННОСТІ, які містять твори української та зарубіжної літератур. Що вже говорити про інші ключові компетентності! Там точно нічого немає про художню літературу.
Такого словосполучення, як ХУДОЖНЯ ЛІТЕРАТУРА, немає взагалі в основному тексті проєкту Стандарту! Немає його і в численних додатках, яких так багато, що я не певен, чи хтось із учителів дочитає їх колись до кінця.
Наголошую: немає слів УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА, ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА ані в основному тексті проєкту, ані в додатках. Щоправда. десь наприкінці «Компетентнісного потенціалу» мовно-літературної галузі у формулюванні «Культурної компетентності» прописані вміння «читати твори літератури», «добирати літературу для читання, щоб одержати насолоду і користь від прочитаного», та ставлення – «потреба читання творів літератури для задоволення та рефлексії над прочитаним».
Однак я ажніяк не можу збагнути, а чому не написати ХУДОЖНЯ ЛІТЕРАТУРА? Бо це ж може бути будь-яка література – науково-популярна, історична, мемуарна, порнографічна чи ще якась. Напевно, це комусь так було треба, щоб викреслити саме художню літературу з тексту Державного стандарту базової середньої освіти.
Я також замислився над тим, ЯКІ ЗНАННЯ визначає той новий проєкт Державного стандарту. Дивлюсь: є державна мова, рідна мова (в разі відмінності від державної), є іноземні мови. А ХУДОЖНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ НЕМА. АНІ УКРАЇНСЬКОЇ, АНІ ЗАРУБІЖНОЇ. Тобто Новій українській школі не треба такого знання, яке дає художня література України та світу.
Інформація, комунікація, мовні засоби, мовний інвентар, текст/медіатекст – усе це потрібно в НУШ. А чим завинила художня література України та світу?! До речі, для розробників нового Стандарту текст, літературний текст, медіатекст – це одне й те саме.
Для тих, хто далекий від філології, скажу, що текстом можна назвати будь-яку сукупність знаків, що має смисл. Текст – надто широке поняття. Наприклад, дорожній знак – це текст. Пост у ФБ – текст.
Смайлик чи сердечко – текст. Кінофільм – текст і т.д. Тож виходить, що літературний текст, кінофільм і смайлик, відповідно до цього проєкту Державного стандарту, слід розглядати в руслі єдиного підходу. Чи це не абсурд?
Робота із художнім текстом, із творами художньої літератури вимагає особливого підходу. Це аксіома для фахівців. Але про це розробники проєкту Державного стандарту, напевно, і не здогадуються, бо в цьому проєкті фактично не прописано таке важливе знання, як художня література (українська, зарубіжна). Те, що власне стосується художньої літератури, в тексті проєкту вмістилося лише в півтора рядки… Так багато додатків у проєкті, а для художньої літератури – ПІВТОРА РЯДКИ! Уявляєте, якими тепер будуть у школі уроки мовно-літературних інтегрованих курсів?! Просто мертвими…
Поглинання української та зарубіжної літератур
Ось уже майже рік учителі української мови та літератури, зарубіжної літератури борються проти інтеграції навчальних предметів, яку має запровадити цей Державний стандарт у середній освіті. А ми спостерігаємо й співчуваємо їм, людям Слова і борцям за Слово. Чому ж вони борються? Не тому, що вони ретрогради чи противники будь-яких реформ, а тому, що розуміють, що в тій інтеграції відбудеться поглинання і української, і зарубіжної літератур. І викладання мови від цього також постраждає, бо буде нецікавим і відірваним від художньої спадщини України та світу.
Молодь і так мало читає, а з тією інтеграцією перестане читати взагалі. А що натомість?.. Чим будуть зайняті їхні думки й серця? Соцмережі, алкоголь, наркотики тощо. Світ без книжок – це світ духовної темряви й безвиході для України.
Реформатори-інтегратори так бояться української та зарубіжної літератур, а також учителів, які їх викладають, як носіїв вільного мислення, що цілком викреслили із тексту Стандарту поняття «українська література» і «зарубіжна література». Таке відбувається, між іншим, уперше за часів незалежної України. Відбувається брутально і нахабно, без узгодження з фахівцями, без урахування думки громадськості, яка протестує проти цього, яка саме на творах українських і зарубіжних авторів зберегла юне покоління в тяжкі часи кризи, війни та окупації, яку нині переживає Україна.
Розробники Стандарту замінили українську і зарубіжну літератури на поняття «оригінальна» і «перекладна» література. Але ж це не одне й те саме. Це можуть бути будь-які тексти (не обов’язково художні) в оригіналі (будь-якою мовою) чи в перекладах (теж будь-якою мовою). Це такий собі «реформаторський» прийом, щоб не пускати в НУШ українську та зарубіжну літератури. А то, не дай, Боже, не тільки вчителі, а ще й діти почнуть мислити, начитавшись Шевченка, Франка, Шекспіра, Сервантеса, Сент-Екзюпері та інших класиків!
Чим різняться початкова й основна школа.
Ще одне, суто плагіатне (!) спостереження.
В основному тексті мовно-літературної галузі зазначено, що
«учень/учениця:
взаємодіє з іншими особами усно, сприймає і використовує інформацію для досягнення життєвих цілей у різних комунікативних ситуаціях;
сприймає, аналізує, інтерпретує, критично оцінює інформацію в текстах різних видів, зокрема медіатекстах, та використовує інформацію для збагачення власного досвіду;
висловлює думки, почуття і ставлення, взаємодіє з іншими особами письмово, зокрема в режимі реального часу, дотримується норм літературної мови;
досліджує індивідуальне мовлення, використовує мову для власної мовної творчості, спостерігає за мовними явищами, аналізує їх».
ТЕ САМЕ читаємо у Державному стандарті початкової освіти (2018):
«Здобувач освіти:
взаємодіє з іншими особами усно, сприймає і використовує інформацію для досягнення життєвих цілей у різних комунікативних ситуаціях;
сприймає, аналізує, інтерпретує, критично оцінює інформацію в текстах різних видів, медіатекстах та використовує її для збагачення власного досвіду;
висловлює думки, почуття та ставлення, взаємодіє з іншими особами письмово та в режимі реального часу, дотримується норм літературної мови;
досліджує індивідуальне мовлення для власної мовної творчості, спостерігає за мовними явищами, аналізує їх».
А ЧИМ ТОДІ ВІДРІЗНЯЮТЬСЯ УЧЕНЬ/УЧЕНИЦЯ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ ВІД УЧНЯ/УЧЕНИЦІ ОСНОВНОЇ ШКОЛИ?
Мабуть, тим, що в початковій школі здобувач освіти, а в основній – учень/учениця? У багатьох інших місцях дебільного Стандарту ми знайдемо ще дуже багато абсолютних повторів із Державного стандарту початкової освіти. Якщо це не ПЛАГІАТ, не АКАДЕМІЧНА НЕДОБРОЧЕСНІСТЬ, то що? Недбальство? Нахабство? Небажання бодай подумати, як розвинути в середній школі те, що учні здобули в початкових класах? Або просто непрофесіоналізм людей, які взялися не за свою справу?
Навіть кров тече мовою і літературою.
Результат упровадження такого Стандарту базової середньої освіти може бути відомим. Про це вже писали Володимир Винниченко, Михайло Булгаков, Джордж Орвелл, Рей Бредбері та інші автори антиутопій. Це – шлях у прірву. У «бібліотеку, що потонула» на площі Бебельплатц в Берліні. Але то вже буде суто наша, українська трагічна історія.
Найбільший модерніст 20-го століття Дж. Джойс говорив: у людині навіть кров тече мовою. Я б додав: і художньою літературою. Отже, думаймо і вдосконалюймо якість нашої крові, бо вона справді може потекти сторіками у синєє море, про що (пробачте за хрестоматію) не раз натякав наш великий Кобзар.
Автор – Михайло НАЄНКО, професор, лауреат Шевченківської премії, директор Центру літературної творчості Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка.
Джерело: umoloda.kyiv.ua
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram
