«П’ять, чотири, три, два, один», — лічать школярі останні дні перед початком нового навчального року. Педагоги також ведуть відлік. А ще рахують останні літні деньки техпрацівниці: треба встигнути до першого вересня лад у школі навести. А потім, без карантину, починаються ще активніші робочі будні: тільки прибрав, а ці дітиська знову насмітили папірцями та наносили бруду з вулиці після дощу.
27 серпня на порозі мринської школи на Носівщині пахне фарбою.
У довгому коридорі порожньо. Зате в їдальні пораються техпрацівниці: ще тюлі не встигли розвісити, ПИЛ треба скрізь поганяти.
У коридорі на першому поверсі — півтонний акваріум. Із колючими сомами. Його треба чистити три-чотири рази на рік.
— Надягаю рукавички, бо риби колючі, беру підсаку, пересаджую сомів у спеціальну ємність, зливаю воду з акваріума, її ж потім назад і повертаю, — описує процес Марія Метейко, техпрацівниця.
— Видраюю сам акваріум, кожен камінчик, мушлю.
Марія Іванівна зітхає.
— Біля акваріума ще не поклали підстилку для ігрової зони малят, — оглядається.
Роботи — під пильним керівництвом 40-річного директора Григорія Леуса. Учитель права, очолив навчальний заклад у 24 роки.
— До зустрічі учнів готові? — розглядаю свіжий ремонт у школі.
Тут пластикові вікна, нові вбиральні в приміщенні, крани і раковини в класах (поряд — рідке мило), сучасні столи і стільці. Про те, що це не міська школа, нагадує хіба що червона дерев’яна підлога в коридорах, місцями розмальована класиками та іншими ігровими елементами.
— Останнє фарбування в школі було 4 серпня — проводить екскурсію Григорій Петрович.
— Свіжою фарбою пахне при вході, — заперечую.
Директор виводить на шкільний поріг. Біля нього — білий стовпчик.
— От його сьогодні фарбували, — пояснює керівник навчального закладу. — Ото і пахне.
— І інтернет є? — дивуюся, дивлячись на модеми на стінах.
— Швидкісний, уся школа покрита вай-фаєм. Уже вісім років як, — ошелешує Григорій Петрович.
— Разом з учителем інформатики проводили, коли інші ще не розуміли, як це робити в сільській школі. Тепер уже цей вчитель не працює. Спеціаліст хороший, та освітянську гривневу заробітну плату змінив на доларову програмістську.
У кожному класі — телевізор. У кожного педагога — робочий ноутбук. Комп’ютерний клас (17 машин).
Директор веде до гордості школи — музею та краєзнавчої кімнати.
— Діти тут бувають? Чи двері зачинені до приїзду гостей, як часто буває?
— Тут проводимо шість-сім уроків на день, — заперечує директор.
У закутку помічаю тубуси від РПГ.
— Не страшно було такі приймати після вибуху в ріпкинській школі?
— Все буває, але наші тубуси перевірені,—крутить в руках порожні металеві труби з підписами бійців Григорій Петрович. — Он прапор з підписами, також з АТО.
— Що буде на свято першого дзвоника?
— Скоріше за все — пострадянська лінійка.
— Пострадянська?
— Дівчата-педагоги проведуть флешмоб. Стояти три години і втрачати свідомість діти не повинні. Інколи на свято приїздять гості. Якщо з подарунками, то ми їм раді, а якщо просто так, поговорить, то не дуже треба, — чесно каже Григорій Петрович.
— Що зробили цього літа?
— Обновили стелю і підлогу, перефарбували стіни, покрили їх антивандальним лаком (міцний захист від пошкоджень). Як показала практика, це дуже необхідне покриття, — перераховує директор. — Малювали квіти на стінах, ігри на підлозі.
— Скільки триватиме очне навчання?
— Максимум до листопада. Але дистанційне — швидше в плюс. Все одно сучасні діти в гаджетах сидять. Дитина, яка хоче вчитися, буде, а та, яка не хоче, на дистанційці не заважає іншим.
Усього в Мринській ЗОШ 185 учнів (із самого Мрина та з Селища), 25 працівників. Уперше за парти цьогоріч сядуть 22 дітлахи. Минулого навчального року школа зайняла 29 місце з 216 в рейтингу шкіл області.
— Сучасна школа потребує великих коштів. Де шукаєте спонсорів?
— Обходимося без них. Усе силами громади, — запевнив керівник.
— Навчальний заклад — на рівні. Певно, і директор — ваш «Фольксваген Амарок» (велетенський позашляховик) перед хвіртко» стоїть?
— Ходімте, покажу свій «Амарок», — виводить зі школи. І показує за порогом… старенький велосипед. — Оце мій. Усе, на що зміг заробить.
— А біля хвіртки ж чий транспорт?
— Учителя фізкультури, — пояснює Григорів Леус. — Він ще й підприємець:
Вікторія Товстоног, «ВісникЧ» №35 (1842) від 2 вересня 2021
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram
