У Ніжинській міській лікарні на лікуванні перебуває поранений захисник із Закарпаття, молодший сержант Андрій Кравченко.
Війна дихнула холодом в обличчя Андрієві ще в перший день, 24 лютого. Саме тоді, обороняючи з побратимами місто Конотоп від російських окупантів, Андрій отримав поранення. Поруч розірвався ворожий снаряд, і його осколки завдали захисникові чимало травм…
Розповідає про це дещо неохоче, говорить, що був при свідомості, але події стоять перед очима як в тумані.
“У Конотопі, близько п’яти годин вечора, ми зустрічали авангард ворожої техніки. Пам’ятаю, що там були дві БМП- 2, одну з них ми розбили вщент! Але і самі зазнали втрат: другу ворожу техніку ми стримували як могли, але ворожий стрілець відкрив вогонь і розстріляв нашу БМП. Бив пострілами по бакам, з них потекла солярка, і там, у бойовій машині піхоти, загинув наш товариш…
Я отримав числені поранення рук і ніг… Від моїх берців відірвало добрячий шматок. Я був у напівсвідомості. З руками, з яких бігла кров, дійшов до дороги, там стояв автобус з військовослужбовцями. Та, на жаль, їхати самостійно він не міг, та й трос, яким його закріпили до машини, обірвався… Я кинувся за машиною, яка мала тягти цей автобус, біг з останніх сил. Мене підібрали, так я опинився в кузові, наповненому людьми і речами… Нас там їхало чоловік 6, та ще речі, яких ми трохи звільнилися дорогою… Їхали з ввімкненими фарами, інакше не можна було, і я терпів пекучий біль.
Не знав, куди їду. Була одна пересадка, дуже болісна для мене. Парамедики розрізали рукава куртки, перекрили кров і перемістили мене до санітарної машини. Пам’ятаю, що нестерпно боліли руки, і парамедик Людмила ввела знеболювальне.
До Ніжина ми прибули, коли вже стемніло. На операційному столі в вашому місті я опинився близько 2-ї ночі… Мені наклали шви і перенесли до палати. Було дуже холодно, мене знобило через значну втрату крові. А ще свисвіло у лівому вусі, як нагадування про розірваний зліва снаряд…
Щиро вдячний ніжинським лікарям! Біля мене постійно хірург Віктор Боришкевич, медична сестра Ольга Якименко та завідуючий відділенням Геннадій Пруденко. Згуртований медичний колектив, в якому, як то кажуть, комар носа не підточить, професіонали своєї справи і просто люди з великими серцями! І це всі, починаючи від простих працівників, до завідуючого!
А ще сьогодні мені пощастило, і я зустрівся з міським головою міста Ніжина Олександром Кодолою. До цього дня я чув, що Олександр Михайович часто навідується до лікарняних палат міськлікарні, аби підбадьорити та надати допомогу. А сьогодні ми врешті зустрілися і по-чоловічому поговорили.
Що я можу сказати про цю зустріч?
Олександ Кодола справив на мене враження людини слова. Не гордий, контактний, людина, яка вміє вислухати, порадити і допомогти. Про нашу розмову я не розповім, на те є причини, але, сподіваюся, вона буде конструктивною.
Хочу наголосити, що усі ці люди, з якими я познайомився в Ніжині – міський голова, лікарі, волонтери – вони надихають і укріплюють віру в те, що перемога неодмінно буде за нами. Та й сама атмосфера в Ніжині – бойова і непереможна!
А всім захисникам, хто зараз з усіх сил тримає оборону, хочу сказати наступне:
Вперед до перемоги! У єдності наша сила! Ми обов’язково переможемо!”.
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram
