Чернігівка Світлана (прізвище жінка попросила не називати, -ред.) від початку повномасштабного вторгнення російських військ одна з тих, хто забезпечує містян та військовослужбовців хлібом. З рідного міста Світлана разом з рідними виїхати не змогла через хворобу чоловіка. Щоб бути корисною людям, разом з іншими – пече хліб. У її команді близько 10 людей. Жінка розповідає, через відсутність електрики процес випікання ускладнюється. Скільки хліба печуть на день, Світлана не називає, але каже, цього достатньо, щоб забезпечити потреби міста. У проєкті “Монологи блокадного Чернігова” жінка розповіла, як пече хліб, що найбільше її вразило, та як 24 лютого змінило її життя.
24 лютого був звичайний ранок. Подзвонила мені знайома і запитала: “Що там у вас”? Я кажу, що все нормально. Вона сказала, що їй батько подзвонив і сказав, що у нас війна. Я включила телевізор і там розповідали, що кордон наш перетнули танки, все обстріляли. Так почалася війна. Коли я почула сирени – страх був дуже великий. Було важко морально. У мене чоловік має інвалідність, у чоловіка мама дуже старенька, тому ми не наважувалися виїхати. Ми не знали, куди їхати, що робити, тому вирішили, що поки залишиться все, як є.
Страшно дивитися на місто. У місто я рідко виходжу, але коли виходжу – дуже страшно на все дивитися. Скільки всього зроблено було, і що зробили наші “друзі” і “брати” – страшно дивитися. Місто дуже сильно зруйноване.
Слава Богу нашу родину війна сильно не зачепила. Але є знайомі, в яких будинок горів, пів будинку розвалилося, і загинула одна жіночка, я дуже добре її знала. Так що є знайомі, яких війна зачепила. Дуже важко на все дивитися, все згадувати. Недавно ще в одного знайомого – будинок розвалився. Сльози навертаються, про це говорити без сліз не можна.
ФОТО: особистий архів Світлани
Монологи блокадного Чернігова. Жителька обласного центру пече хліб для містян та військовослужбовців
Чому почала пекти хліб?
Місто було в оточені, людям нічого було їсти. Треба було людей підтримати морально, що вони можуть на когось розраховувати. Тому прийшлося включитися в цей процес, щоб людям було спокійніше. Прийшлося випікати хліб, щоб люди знали, що їх не покинули. Щоб люди могли надіятися, що зможуть з’їсти кусок хліба. В процесі задіяно десь 10-12 осіб. Це тільки ті, що випікають хліб. Є люди, які розвозять хліб, люди, які допомагають організувати цей процес. Печемо не дуже багато, бо і комендантська година, проблеми з електроенергією. Але люди стараються, вони хочуть допомагати містянам, вони хочуть, щоб було що їсти. Коли спекли хліб, далі – по магазинах розвозять, підприємці беруть. Військовим теж везуть хліб. Ми печемо хліб кожен день для потреб міста. Багато хто приїжджає і бере хліб. Поки нам всього вистачає, печемо і печемо. Воду підвозять, газ вже також є. Тож випікаємо.
