“Цілує повітря, уявляючи тата”: у оборонця Чернігівщини Павла Железняка залишилася 6-річна донька

 

 

 

 

Донька щоночі просить маму посунутися на ліжку, щоб тато міг лягти поруч з ними. 6-річна Поліна щодня чекає дзвінка від батька, який пішов захищати їх з мамою. Він був IT-шником.

“Перші дні Павлік у погребі облаштував нам зручні місця з ковдрами, переховував нас там. Над нами літали літаки, в місто йшли колони техніки. Він сказав, що сидіти не може, коли в його місто прийшла війна. Він пішов до ТРО, але йому не вистачило зброї, і він повернувся додому. Наступного дня йому передзвонили, він приєднався до бійців територіальної оборони Чернігова”,  розповідає мама Олена Железняк.

Павло Железняк пішов захищати місто з двома кращими друзями. Павло і Віктор в ніч з 8 на 9 березня несли службу в Літньому театрі. Тоді театр обстріляли. Кращий друг Віктор Антоненко отримав поранення в живіт, його відвезли в госпіталь, але від великої крововтрати він помер у приймальні. Павло не міг повірити, що його кращого друга забрала війна.

“Йому так важко було змиритися, що Віті більше немає. Ми плакали всі разом з ним. Він під час обстрілу був поруч з другом, те що Павлік вижив, було дивом! Ми дякували Богу, що він вберіг мого чоловіка. Того дня він прийшов додому, обійняв усіх нас. А ще сказав, що хоче, щоб після війни я народила йому сина. Це мав бути Вітя, на честь його кращого друга”,  розповідає дружина Ірина Железняк.

Павло кожного дня зранку телефонував дружині з донькою. Заспокоював їх, що все буде добре, а в місто жоден російських солдат не зайде, бо він оберігає їх.Павло разом з родиноюФОТО: Суспільне Чернігів

Павло разом з родиною

Зранку 11 березня Ірина вперше не отримала дзвінка від чоловіка.

“Я почала дзвонити йому, але він не брав слухавку. Я почала дзвонити його другу дитинства, разом з яким вони несли службу, але до нього я також не могла додзвонитися. Потім у новинах прочитала про бомбардування стадіону”.

Стадіон був особливим місцем для їх родини. Павло був фанатом футбольного клубу “Десна”. Намагався не пропускати матчів і ходив на них разом з дітьми. Під завалами цього ж стадіону Павло Железняк загинув.

“Ми до останнього сподівалися, що, можливо, вдалося кудись сховатися, можливо, десь поранений, але ж живий. Я вірила до останнього”, розповідає дружина Ірина Железняк.

Павло ЖелезнякФОТО: Суспільне Чернігів

Павло Железняк

“Це якийсь символічний збіг обставин. Так любити футбол і наш чернігівський стадіон, тут він і загинув. Він був дивовижною людиною! Він вмів дивувати з самого дитинства, ця його посмішка на обличчі назавжди залишиться з нами. Такий світлий, такий добрий і завжди усміхнений мій Павлік”,  згадує про брата сестра Анна Гаврилей.

Батько шукав сина у лікарнях міста, їздив у морги, але його ніде не було. Павло 40 днів провів під завалами зруйнованого стадіону імені Гагаріна. Він загинув разом з другом дитинства Олександром Колоском.

“Сашка жив над нами, я досі пам’ятаю цей топіт ногами по стелі в нас вдома. Все дитинство вони билися один з одним, а подорослішали і стали дружити. Разом виросли і разом пішли захищати Чернігів, разом вони і загинули”, розповідає мама бійця Олена Железняк.

6-річна Поліна, щодня чекає що їй подзвонить тато або прийде вночі, поки вона з мамою спить.Павло з донькоюФОТО: Суспільне Чернігів

Павло з донькою

“Одного разу я намагалася сказати їй про смерть, але вона почала плакати і кричати, щоб я більше такої нісенітниці не говорила. Вона зараз засипає і просить мене посунитися на ліжку, щоб тато ліг поруч з нами. А потім цілує повітря і обіймає його ніби тата. Вона була для нього Всесвітом, вона любить його більш за все на світі, бо саме так її любив він. Він її називав “моє сонце і місяць”.

Павло з донькоюФОТО: Суспільне Чернігів

Павло з донькою

Дружина Ірина це перше і останнє кохання Павла, вони познайомились, коли йому було 16 років. У 31 рік він загинув.

“Це була неймовірна людина, я вдячна Богу і долі, що саме він був моїм чоловіком, що він був в моєму житті. Він був такий добрий і душевний, він був справжнім! Чоловік, про якого я можу говорити годинами. Він був моїм домом. Він стільки років дозволяв мені бути слабкою, а тепер я буду сильною заради нього! Мій чоловік віддав своє життя заради того, щоб ми жили щасливо! Я буду робити все можливе, щоб його не підвести. Війна забирає найкращих, тому забрала мого чоловіка”.

Павло разом з родиноюФОТО: Суспільне Чернігів

Павло разом з родиною

Тіло Павла впізнали за фотографіями пальців на ногах, які надали в морзі. За сімейною відмінністю, яка передалася від мами Павлу, а потім і його доньці.

Попрощалися з Павлом Железняком лише наприкінці квітня. Його поховали на кладовищі у Ялівщині.

Джерело: Суспільне

Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram

 

 

Вам може бути цікаво

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.