Із професора Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя «Заслужений діяч науки і техніки України», доктор історичних наук Сергій Лепявко перетворився на воїна українського війська.
З позивним товариші не забарилися: ним логічно став «Професор».
Про себе та своє рішення йти в армію розповідає скромно та сором’язливо, чому й сам дивується.
«Із перших днів війни Чернігів став одним із основних вузлів оборони України у цілому і Києва зокрема», – починає так по-науковому Сергій. – «Мені як чернігівцю було важливо стояти на вулицях свого міста і захищати його. Особисто я боявся, що доведеться воювати в руїнах Катерининської церкви чи Спаського собору. Але знав точно, що звідти я вже не піду. Це був би останній пункт мого життя».
Сергій – автор понад 200 наукових праць, у тому числі 12 монографій. А сфера наукових інтересів включала серед іншого історію українського козацтва, військову історію, історію Чернігова. Тому й на події на Чернігівщині дивився з історичної точки зору.
«Що буде війна зараз і за цих обставин, мав сумніви. Я говорив так: сумніваюся, що є підстави економічні, політичні чи якісь інші, але якщо робити поправку на хвору голову путіна, то може бути що завгодно.
…Ми живемо у великий час. І я впевнений, що ми закінчимо цю війну перемогою». На початок повномасштабного вторгнення росії в Україну чоловік був у Львові. Тож зразу поїхав на батьківщину.
Крім Сергія, в українському війську воюють і обидва його сини. Каже, для них це природньо. Так само, як і для всіх його побратимів-добровольців в окремому підрозділі оперативного командування «Північ». Переконаний, що «це рішення було дуже свідомим, мови нема, що й сміливим».«У мене ще є декілька недописаних книжок.
Тож маємо бути певні: повернемося до мирного життя, всі свої особисті та творчі плани здійснимо. А темна буря, яка зараз нависла над нами, розсіється, і все буде добре», – оптимістично налаштований «Професор».
Оперативне командування “Північ”
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram