Дерев’яна Миколаївська церква в селі Городище – одна з унікальних на Чернігівщині та й взагалі в Україні.
Миколаївську церкву в сіверському Городищі спорудили у 1763 році, що недвозначно підтверджує вишкрябаний на зовнішній стіні вівтаря напис. Постав Дім Божий стараннями сільської громади — і не на порожньому місці, а там, де 1722 року чи то тільки заклали, чи спорудили якийсь тимчасовий храм-попередник.
Під час будівництва Миколаївської церкви застосовано рідкісний конструктивний засіб зв’язку 3-х зрубів, що перешкоджав осіданню масивного середнього зрубу.
Невдовзі після будівництва соснову церкву прикрасив вишуканий іконостас із липи.
Останні зміни в образі храму сталися у 1888 році, коли до нави прибудували два великі притвори з ґанками, а до вівтаря — дияконник і паламарню. Тоді ж церкву підняли на цегляний фундамент і прикрасили розписами (зокрема, в наві з’явилися чотири євангелісти на парусах і Бог-Саваоф у куполі, а у притворах — композиції «Христос і самарянка» та «Христос і діти»).
Кілька десятиліть (у середині ХІХ ст.) у Миколаївському храмі служив панотець Федір Кістяківський — родоначальник славетної плеяди Кістяківських, державних діячів і науковців. Разом із паніматкою Яриною він знайшов вічний спокій тут таки, на церковному обійсті.
Церква була діючою аж до Другої світової війни. Під час війни храм закривали, потім знову відкривали. А вже в післявоєнні роки остаточно закрили, перетворивши на склад комбікорму. Відтоді приміщення церкви жодного разу не використовували за призначенням.
У 1985 році під час наукової експедиції по Лівобережній Україні для вивчення та фіксації пам’яток архітектури академік Григорій Логвінов, побачивши цей дерев’яний храм, сказав, що це досі незнаний шедевр архітектури світового рівня, що Миколаївська церква є пам’яткою, яку можна порівняти хіба що з афінським Парфеноном.
Сама церква багато років перебувала в аварійному стані. Більше того, її почали потроху розбирати жителі села, а всередині вона перетворилася на смітник.
Влітку 2016 року, з огляду на критичний стан, Миколаївську церкву було перенесено до Києва, в Національний музей народної архітектури та побуту України. 1 листопада 2016 року освячено закладення відбудови храму. 1 листопада 2017 року освячено хрести, а 2018 року завершено відбудову храму.
Чим же вирізняється ця перлина сіверської землі? Та усім: геніально дотриманими пропорціями, рідкісними архітектурними рішеннями (приміром, нижній залом нави посилено в особливий спосіб), дивовижної краси ригелями-стяжками та прорізями між зрубами, а ще тим, що це – історія нашого села, наших людей, нашого роду.
Про це повідомляє в соцмережі Тетяна Шевченко.
Фото Тетяни Шевченко
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram