Пам’яті художника, іконописця Валерія Ісаєнко

Дивна річ життя… Ось ти плануєш ювілейну виставку авторських робіт Валерія Олексійовича, яка повинна була відбутися в стінах відділу Художній музей Ніжинського краєзнавчого музею ім. Івана Спаського, а якась мить – і пишеш статтю – шану талановитому художнику, іконописцю, життя якого обірвалось 30 липня 2022 року.

Валерій Олексійович народився 07 листопада 1952 року в с. Безуглівка Ніжинського району. Згодом родина переїжджає до с. Мартинівка Ічнянського району, де майбутній художник здобув середню освіту. В шкільні роки у Валерія Олексійовича розкрився хист до малювання. Портрети та пейзажі виринали з-під пензля юного художника, радуючи око найрідніших. Тоді ж створюється і найбільша сімейна гордість – портрет Тараса Шевченка.

Будучи школярем Валерій Олексійович з радістю брав участь у конкурсах малюнку (починаючи зі шкільних і закінчуючи республіканськими), де займав призові місця.Талант, наполегливість, та допомога батька – Олексія Андрійовича Ісаєнка, який також мав хист до малювання, підштовхнули Валерія Олексійовича до вибору професії. Після закінчення школи він вступає до Київського художньо-промислового технікуму (сьогодні – Київська державна академія декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука).

Під час навчання, окрім портретів, пейзажів, натюрмортів, Валерій Олексійович починає писати ікони. В подальшому це визначить напрямок художньої діяльності – іконопис. Завершивши навчання в технікумі, Валерій Олексійович відчув потребу в збагаченні своїх знань і вступив до Київського художнього інституту (сьогодні – Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури).

З 2007 року художник працював у Києво-Печерській лаврі, де стіни храмів прикрашають його роботи. За роки творчої діяльність Валерій Олексійович оформив багато храмів в Ніжині та районі. Іконостаси в Богоявленській та Хресто-Воздвиженських церквах, Миколаївському соборі; розписи в Миколаївському соборі, Вознесенській та Василівській церквах, старій церкві Віри, Надії та Любові – справа рук пана Валерія.

А ще церкви Григоро-Іванівки, Безуглівки, Чемера та Вертіївки. Свого часу світські роботи та іконописний живопис експонувався на персональних та колективних виставках «Ніжинської Гільдії Митців».Валерій Олексійович був відомий і шанований не лише у Ніжині, а й інших містах України та зарубіжжя. Ікона «Державна» прикрашає стіни Кафедрального собору Св. Миколая (Вашингтон, США), а ікона «Розчулення» – жіночий монастир Марії Магдалини (Канада). Роботи майстра є в приватних колекціях Греції, Німеччини, Франції.Всім нам, хто був знайомий з Валерієм Олексійовичем, випала велика честь знати і спілкуватися з такою людиною. Такі обдаровані люди народжуються раз на десятиріччя ( і це в найкращому випадку). Талановитий, щирий, привітний, натхненний, завжди усміхнений і постійно в русі – таким залишиться Валерій Олексійович в пам’яті родини, друзів, колег, знайомих.

А ще сестер Алли та Світлани, які в пам’ять про брата склали такі рядки:

Автопортрет

Світлій пам’яті брата-художника.

Цей байронівський погляд загадковий

І сум в очах, хоча ти й молодий…

Про що розмови, брате, вів з собою,

Як на папері пензликом водив?!

Мо, відчував свою тернисту долю

І свій земний, такий короткий шлях,

Маленькі радощі, й великі згустки болю,

Замішені на грозових дощах…

Увесь твій смуток в фарбах перелився,