Страшна ціна війни. Стільки болю всередині, що, здається, його неможливо викричати. Важким тягарем він лягає на плечі тих, хто втратив на цій війні найдорожче – рідних людей…
Богдан Гришкевич народився в Ніжині у 1993 році. Богдан – Азовець. Позивний у Героя був “Космос”…
Зовсім молодим, 29-літнім, мужній патріот з великим серцем загинув 29 липня у виправній колонії в селищі Оленівка на тимчасово окупованій території Донецької області, внаслідок теракту ненависної росії. Разом з Богданом Гришкевичем загинули українські військовополонені, захисники, виведені із заводу «Азовсталь» у Маріуполі… Нема прощення росії. Вибух в Оленівці був російським терористичним актом, так вороги хотіли приховати масові катування та вбивства полонених.
Батьки дізналися про смерть сина з оприлюдненого списку загиблих: там було ім’я 29-річного Богдана Гришкевича…
Хлопця добре знали в нашому місті, адже саме в Ніжині він пішов до першого класу ЗОШ №7, а потім переїхав з батьками до Чернігова. Але й після цього Богдан повернувся до нашого затишного міста, адже вступив до Ніжинського медичного училища, де здобув спеціальність фельдшера. Деякий час працював у Ніжинській міській лікарні.
…Ми говорили з мамою загиблого Героя, Любов’ю Олексіївною, телефоном. Стримуючи біль, який душить жінку, пані Любов з ніжністю розповідала про свою дитину. Говорила так, ніби він живий, просто кудись поїхав, і має повернутися. У кінці розмови жінка зізналася: “Я довго не вірила в його смерть. Та і зараз НЕ ВІРЮ”.
–Із 2014 року син був парамедиком на Азові, – розповідає Любов Олексіївна. – Взагалі то, чого він пішов навчатися у медичне училище? Бо хотів стати хірургом, а точніше, військовим хірургом. Мав бажання рятувати інших. На жаль, з навчанням у вищому медичному закладі не склалося з фінансових причин, але все ж медичну спеціальність він освоїв, і поїхав реалізовуватись на Азов, під Маріуполь… В основному там усі ці роки й минало його життя…
-Богдан був дуже цілеспрямованим, – говорить пані Любов. – Такий, знаєте, з міцним внутрішнім стержнем. Ще дитиною справляв враження дорослого, але цю свою серйозність поєднував з прекрасним почуттям гумору. Ніколи не був самотнім, завжди мав багато друзів. Вже будучи медиком, на Валу в Чернігові проводив з охочими заняття з парамедицини, навчальні семінари…
У Богдана завжди була купа невідкладних справ, але він всюди встигав! І при цьому завжди комусь допомогав! Таке відчуття, що його було багато… Тепла, відкритості та чуйності вистачало на всіх…
-Син займався стрільбою, а ще – бойовим самбо в Ніжинській КДЮСШ «Спартак», – розповідає мама. – У нього завжди були призові місця…
Автор: Готуючи матеріал, я натрапила на статтю Валентини Остерської, де директор спортивної школи Павло Кудлай згадує про свого вихованця:
—Я пам’ятаю Богдана з 2010 року, у нього було довге волосся, він захоплювався роком і ходив до нас на тренування. Його батьки з Ніжина. Тато працював у банку «Аваль», класний спеціаліст, і його запросили до Чернігова на роботу в цей же банк. Сім’я переїхала жити до обласного центру. У Ніжині в Богдана лишилися друзі. Після закінчення училища Богдан поїхав з Ніжина. Говорили,що пішов парамедиком у полк «Азов». Приїздив у відпустку у 2015 чи 2016 році. Заходив до нас. Руки, ноги у татуюваннях, набиті руни (стародавні символи. — Авт.). Такий же спокійний, як і раніше. Говорив, що хоче стати кулеметником. А чи став, не знаю, більше ми не бачилися.
Зі слів Любові Олексіївни: “Коли почалося вторгнення, Богдан наполягав, щоб я береглася і виїхала з Чернігова. Це і була наша остання розмова… Він не часто телефонував, який там зв’язок… Я послухала сина і залишила Чернігів… Останнє повідомлення від нього було слово “живий”. І все”.
Родина осиротіла. Без коханого чоловіка залишилася цивільна дружина, без батька – 3-річна дитина.
Тіло Богдана Гришкевича було передано батькам і кремовано в Києві 13 листопада…
Президент України нагородив Захисника орденом «За мужність» ||| ступеню.
…Українці завжди високо цінували свободу і незалежність. Ми неодмінно переможемо ворога, це втілення мороку і зла, яке простягло свої брудні руки до нашої землі.
Герої не вмирають! Це не просто слова. Фізично – так… але тепер ці воїни світла поряд з Богом. І звідти, з небес, бачать, чують, і витирають сльози…
Спілкувалася Валентина Пильник
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram
