3 березня міжнародна спільнота відзначає Всесвітній день письменника.
Напередодні свята журналісти “Нежатину” поспілкувались із феєю письма із Ніжина – Ларисою Петренко.
Лариса Борисівна вчителька початкових класів Ніжинської ЗОШ І-ІІІ ст. №15, заслужений вчитель України, Відмінник освіти України, володарка відзнак імені Василя Сухомлинського й імені Софії Русової, багаторазова переможниця міжнародних та всеукраїнських освітніх, літературних і мистецьких конкурсів:
“Я – звичайнісінька вчителька початкових класів. Іншої професії для себе ніколи навіть не розглядала. Усе, чого навчилася протягом життя, спрямоване й ефективно працює для зацікавленості учнів під час нашої з ними освітньої діяльності.
Особливого значення надаю творчості в усіх її проявах, бо глибоко переконана, що саме ТВОРЧІСТЬ здатна захопити, розвинути, навчити, виховати будь-яке маля. Адже неталановитих дітей не існує. Існують дорослі, котрі в деяких випадках чомусь не змогли розгледіти непомітні паростки дитячого обдарування. І тоді стає непереливки всім.“
– Коли ви відкрили для себе літературу?
Відтоді, як вивчила букви. Моя мама працювала в бібліотеці, тому книг вистачало на всі смаки. Інколи доводилося читати навіть під ковдрою з ліхтариком, аби батьки не помітили, що зачиталася до ранку.
– Що стало поштовхом до письма?
Коли навчалася в початковій школі, наша вчителька подавала нам усі навчальні теми через дивовижне казкове дійство, тому особисто мені жодне правило після такого пояснення зазубрювати вже було зайвим. У п’ятому класі чарівність уроків зникла, тож я, щоб легше запам’ятати аксіоми чи теореми, почала вигадувати про них оповідки й віршики. Ставши вчителькою, взялася за таку “письменницьку діяльність” із потроєною енергією, бо побачила, що мої тексти не лише цікаві дітям, але й реально допомагають у навчанні.
– У якому жанрі ви працюєте?
Пишу п’єси для театральних вистав, дидактичні вірші, оповідання. Є повісті й нонфікшни. Маю 92 друковані роботи, але вони здебільшого в періодичних виданнях. Виданих книг і посібників – 17.
– Звідки черпаєте ідеї?
Від дітей. Коли пишу п’єсу, бачу перед собою обличчя тієї дитини, яка гратиме цю роль. Для кожного класу – інші п’єси, бо діти різні. Ніколи не повторююсь. Дидактичні вірші з’являються тоді, коли дітям складно запам’ятати правило. Так виникли віршовані серії з української мови та превентивні римівки з ЯДС.
– Як виглядає Ваш творчий процес?
Всі проблеми, які виникають в колективі, я намагаюся перекласти у вуста казкового героя – виховний ефект завжди виходить дієвим та позитивним. Коли пишу, то уявляю учнів і ніби “списую” з них. Такі тексти ближчі дітям, тому й реакція на них відповідає задуму.
– Чи є у Ваших творах певна мета?
Є. Допомогти читачам знайти своє місце в суспільстві, навчитися уникати небезпек і помилок. Так виник нонфікшт “Як гавеня Шкоденя з небезпекою змагалося”, який наприкінці 2022 року отримав перемогу в Усеукраїнському конкурсі з медіаграмотності, започаткованому Академією Української Преси й МОНУ.
– У чому, на Вашу думку, найбільша відповідальність письменника?
Писати правдиво. Бо діти фальш помічають одразу.
– Який текст Вам було писати найважче? Чому?
Третю частину нонфікшна, в якій, аби переповісти, як себе поводити під час воєнного лихоліття, доводилося нагадувати дітям жахливі наслідки російської агресії.
– Як Ви ставитесь до критики Ваших текстів?
Реагую обов’язково, але по-різному. Якщо мені розповідають, що вчителька початкових класів не може переповідати дітям історію свого міста, бо… не може, – просто посміхаюсь і роблю свою справу далі, адже знаю, що це потрібно учням.
Конкретні зауваження сприймаю з вдячністю й намагаюся одразу ж виправити помилки. Дуже радію від дитячих зауважень: вони бувають комічними, а бувають і досить доречними. Тоді разом міркуємо, як змінити текст. Від такої співпраці задоволення отримують і діти, і я. Найбільше радію, коли починають писати мої учні. Цьогоріч маємо серію літературних перемог на міжнародному і всеукраїнському рівнях.
– Які книги Ви прочитали останнім часом і хотіли б порадити іншим?
Із величезним захопленням дочитую третю книгу книжкової серії “Історія України від діда Свирида”. Раджу всім: від школярів – до дорослих поважних діячів. Є чому повчитися й над чим поміркувати. Цікаво, зрозуміло, достовірно, колоритно, повчально й з гумором. Читається легко, на одному подиху.
Дарина Кузнєцова
Фото із особистого архіву Лариси Петренко
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram
