Любила працю і ніколи не томилася – так про себе говорить 105-річна Євдокія Нечипоренко з села Красне Батуринської громади. І ніколи ні з ким не сварилася – так про неї говорить донька Ганна. Як треба жити, щоб відзначити свій 105-річний ювілей, жінка розповіла Суспільному.
Ще на свій сторічний ювілей, розповідає донька довгожительки, мати читала газети. А до 97 років жила окремо сама у своїй хаті. Потім переїхала до однієї з доньок.
“Усе пам’ятаю. І як до школи ходила – все знаю. Що позабувала – ото сиджу мовчки, то усе-усе передумаю. Дуже батько мене любив. Ще я невелика була, то батько мене – на віз, і на поле з собою усе возив. Куди сам їде – і мене везе”, – розповідає 105-літня Євдокія Нечипоренко.
Заміжня жінка була двічі. За першого чоловіка пішла у 18 років перед Другою світовою.
“Молода була й дурна. І йому 18”.
“От у неї таке уявлення про заміжжя було, що красиво прибратися, походити у цвітку по селу, а на другий день роздягнуться і назад іти. – І додому. – І додому йти. Оце таке, каже, було заміжжя”, – говорить донька Євдокії Ганна.
Доньку від першого шлюбу засипало у погребі, де вона переховувалась з сусідською дитиною від фашистів, розповідає Євдокія.
“Він тільки в село входив, одразу першу бомбу кинув і якраз у сховище. І двоє дітей засипало, і на смерть. А в хаті я була, піч топила, то від повітря піч потухла, й зі стелі вся крейда обсипалася”.
Заміж вдруге вийшла Євдокія майже в 40 років.
“Ще змолоду наш батько матір сватав, але батьки бідненькі були… А їхній батько не віддав матері… Батько собі оженився, мати собі вийшла заміж. Пройде час. Помирає в батька жінка і мати сама залишається. І батько знову іде до матері – до першої любові”, – каже Ганна.
“Любив дратися. Затіє сварку, то я здачі йому дам. На цьому й закінчиться… То він спересердя на мене: «Буйволо». Любив сваритися, а перемога за мною була. (сміється) Перемога за мною була”, – пригадує Євдокія.
В цьому шлюбі у жінки народилися дві доньки. Старша Ганна розповідає, мати була сувора, вимоглива, але завжди їх захищала.
“От пам’ятаю, у дитинстві, що в нас квіток не було вдома. Ми пішли на кладовище і викопали ірис… А вона каже: «А де ви взяли?». Ми кажемо, що на кладовищі. Вона каже: «Зараз же беріть лопатку, викопуйте і несіть на кладовище». Це вже сутеніло… А вже після я розпитувала, коли дорослою стала. Кажу: «А як же Ви не боялися нас відправляти, уже темніє, а Ви нас посилали». А вона каже: «Хіба ж я вас самих посилала? Ви йшли, а я за вами, щоб ви мене не бачили». Запам’яталось на все життя, що ніде чужого не можна брати”.
Працювати любила дуже, розповідає про себе Євдокія. Найбільше – косити.
“Усе підряд робила і не томилась. Лише дров не колола – це така одна робота, що я не робила. А косила і косила, і не томилася. Така моя робота була улюблена… І я ж одна з чоловіками косила щодня. І сама косу виклепаю… Тепер сиджу я, як коропець… Сиди тільки та очима лупай, та й усе. Як працювала, то легше було”.
Готує для неї донька прості страви.
“На корма нехороша я людина, не такеє мені… Найбільше – борщ, юшка, тоді какао. Какао – це обов’язково, запиваю какао. Оце така моя улюблена їжа. – А сало, м’ясо? – Того ні, того живіт не приймає, шкода тоді”.
Розповідає, що в сім’ї одна вона довгожителька. Каже, батьки прожили небагато: 88 та 86 років.
“Може, каже, Бог віку мені такого дав, бо я ніколи ні з ким не лаялася… От знаходила вона такий компроміс. Ну що ж, каже, вік чесно прожила, пропрацювала, нікому поганого не робила”, – каже Ганна.
Телевізор Євдокія Сидорівна не дивиться. Про всі новини розповідає донька. Про війну теперішню вдома майже не говорять, щоб матір не хвилювалась.
Суспільне
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram
